Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту... Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне переддать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
Щоб все, що коренем проникло в душу,
у новій гілочці, як даність, проросло...
Які слова знайти ще маю й мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий раптом не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла гапевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що виглядати
вийшла за село...
...А ще... Щоб в нас нащадджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
і варті всі родинних свят.
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
Респект Вам, пане Олексо!
Мудро, глибоко, щиро і красиво написано.
Не лише сподобалось, а й зачепило, зворушило.
І ще та манюня "лапка" – то капець, як проймає!
Спасибі за твір,пане Олексо!Вашу мудрість-не лише нащадкам==всьому світові передати треба!!Дуже слушні і важливі теми піднімаєте!Ви-наш ДОРОГОВКАЗ!Дякую щиро!Так,ми повинні зробити все,щоби наші діти і онуки перейняли від нас - все "ремесло" і все найкраще!!!А для цього потрібно з ними більше спілкуватися,більше -родинних свят,зустрічей,спільних справ,таке інше!З повагою! фото дуже зворушливе... і відеоролик теж...
фото дуже зворушливе... і відеоролик теж...
Не думаю... Діти - то спадщина вірна! 