[i] Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту...[/i]
[youtube]https://youtu.be/qb4b0ERq19M[/youtube]
[i][b][color="#074a61"]Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне переддать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
Щоб все, що коренем проникло в душу,
у новій гілочці, як даність, проросло...
Які слова знайти ще маю й мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий раптом не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла гапевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що виглядати
вийшла за село...
...А ще... Щоб в нас нащадджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
і варті всі родинних свят.
[/color][/b]
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2018
автор: Олекса Удайко