Чорний крук на сухій гілляці,
Пісню горланить *кручисі*,
А, навпроти, в вікні у сусіда,
Гіацинтова повінь у січні.
Білий сніг відтінює фарби;
Чорний крук, суха деревина,
Ніжні квіти... і запах солодкий
Через скло, попри простір двору,
Гіацинтово, хвилею в серце,
Достеменно донесе насолоду.
І відступить хвилинна слабкість,
Сірий сплін залишивши позаду.
І, потужно, у душу ввірветься
Золотисте зайча через шибку,
Враз життям обцілує щоки...
Подивись - гіацинти у цвіті,
Через день уже місяць лютий.
Дні весна наближає швидко
Крук це чує і знають квіти.
Кручиха - це цікавий фемінітив. Я спочатку не вчиталася , а тепер дуже імпонує мені. І зміст такий передчуттєвий, тонкий, прозорий, як це буває у міжсезоння - стан завислості і очікування
@NN@ відповів на коментар Окрилена, 30.01.2018 - 13:57
Очікування весни і чогось світлого і прекрасного, дякую, Наталочко за чудовий відгук
крук це чує і знають квіти... Чудова річ, глибока і яскрава. Ось він, момент істини, який визначає, на чому зупиню погляд, кому стану молитись, у що вірити...
@NN@ відповів на коментар Luka, 30.01.2018 - 14:06
Молитись і вірити тільки Одному, і радіти всьому, що Він створив
Поети і чисті душі, вони відчувають і через простір, і через шибку.
Світло і весняно
Сонечко, подумай над другим рядочком. Може щось на зразок:"Горланить пісні одвічні" ?
Вірш виткався , якраз з споглядання за парою круків на фоні сусіднього балкону-оранжереї, ну а потім пішло-поїхало поетичне бачення , я не можу ЇЇ викинути з дійсності, то ж вибач, що страждає твоя тонка поетична душа
Він, направду, горланив, а вона сиділа навпроти і про що думала не знаю, але образи були яскраві, а що гілляка суха, то знаю, другий рік чоловіка дістаю, щоб обрізав.