їй було 19, і в її очах
я бачив всю мудрість нового світу.
ми здибалися на якійсь робітничо-осінній вулиці,
а потрапили в сон, де панує тропічне літо,
де рай земний. поза тим сном не вижили б,
бо там непристойні бабусі та дідусі
пишуть на стінах і в конституціях
золотозубі закони.
ну, відколи ми вдвох, ми їх порушили всі;
вона – моє серце потужністю в три мегатонни.
коли вона каже: ходи, мене б'є електричний батіг,
коли вона торкається, мій мозок волає рятунку,
та я зберігаю обличчя: я король, я ніколи б не зміг
відмовити народові, що бажає війни й поцілунку.
я король всіх сердець, я король її дикої мрії,
я король її дикого заходу,
й сходу, й всієї руси.
вона сяє та світиться, й лягає поруч –
так, так ніхто не вміє,
а тоді так ласкаво киває:
хто там? посол з оріона? проси.
і коли я стою на порозі,
коли чую ледь кисле заходь,
а у неї в очах і зірки, і галактики,
й нетерплячі волошки сині,
я вірю: я бог, я триклятий великий господь,
що прийшов нагострити ножі
гордовитій маленькій богині
за твором: king of hearts, kiss
