сину людський, поглянь твоїм оком та почуй твоїми вухами,
і прихили твоє серце до того, що показую тобі тепер.
хто є той – та ми знаємо, хто то сказав:
прихисток божий є оселя печалі;
там ми повинні ходити в чорному, човгаючи скорботно;
там з видовженими кислими обличчями
повинні блукати між голими стінами
з лебедінням глухеньким, з пошептом тьмяним
в блиманні та мерехтінні поодиноких вогнів.
вони склали б на бога свої глибочезні смутки,
свою зашкарублу журбу, що мучить їх безперестанно
через їхні гріхи та переступи, старі та нові на всяк день.
вулицями, однак, гуляють вони гордовито та пишно,
мов рисаки чистокровні, нетерплячі до перегонів:
приоздоблені та причепурені, на всяк погляд великорозумні
однаково на ринку, на майдані,
в парламенті, і навіть на вечірці.
високої думки про себе, завжди вухом і носом
до фестивалів, гаразд. ми посидимо трохи в жалобі
десь в приватнім покої, ніби уроки вчимо,
але потому – вивчимо, як насправді веселяться святі.
душа людини, щоб творити, має танцювати.
ось камінь мовчазний, неоковирний. коли митець
поєднає свою душу з його душею,
він породить якесь нове незвичайне життя.
будь-яка частка природи, жива чи мертва,
в єднанні з мистецьким зором
стає новим життям, і постаттю, і барвою –
стає художнім твором.
з хаосу звуків постає прекрасна музика,
з болотяної твані слів, що довкола нас,
зі сльоти розмитої, з туману й грязюки,
що не мають в собі нічого осмисленого –
краса й зачарування, ясна джерельна мова,
досконала й жива навіть в своїх спотиканнях.
господи, чи не приносити
на славу тобі таких подарунків?
всі наші сили та здібності
на твій олтар покладаємо – чи не треба вже цього тобі?
так догоджаючи, не шукаємо ласки твоєї,
а лиш хвалимо наші дари, що від тебе:
життя, добрий розум, гідність,
благодатну просвіту й смиренство.
а про танці та співи ума, і всілякі веселі забави:
ти – господь, що творив. побажай так і нам творити
з насолодою, й та насолода – також на славу тобі.
все, що наше – від тебе; й також – творча свобода,
адже в творчості нашій – наше служіння тобі.
в людині єднаються дух та плоть.
так і служить вона: як духом, так само й плоттю.
видиме та невидиме, двоє світів поєднались в людині, –
так само вони поєднуються і в господнім храмі.
не заперечуйте плоті, служіть також їй, як належить,
і ви побачите: храм наш довершено. після стількох тривог,
після прагнень і спроб, по труднощах та перешкодах,
бачимо камінь – він досконалий, прекрасний –
бачимо образ розп'яття господнього заради нас;
бачимо
вівтар його, уквітчаний розмаїто; з вівтаря б'є до неба світло –
світло,
світло –
то є видимий образ світла невидимого
ID:
753451
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.10.2017 01:45:14
© дата внесення змiн: 04.10.2017 11:19:34
автор: Crystal view
Вкажіть причину вашої скарги
|
