Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Біля бабусі, без тата /проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: Біля бабусі, без тата /проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 22

Пошук


Перевірка розміру




Біля бабусі, без тата /проза/

Біля бабусі, без тата. Літнє сонце добре пригрівало… І вітерець неначе вальсував, розгойдував гілочки вишень, ягоди виблискували, одна перед одною, неначе моргали і шепотіли хлопчикові -» Візьми мене, візьми мене… А він підіймав руки до гілок ставав на шпильки, задирав голову і морщився, неначе дідок, крихтів та дістати їх не міг. Листя з вітром куйовдили русявого чубчика, він відмахувався рукою і знову намагався дістати. Раз по раз підтягував тоненькі, коричневого кольору шортики, які сповзали, коли підіймав руки і надувалися від вітру парашутом. Вже підійшов до стовбура вишні і почав стукати ногою об нього й кричати, -Бабусю! Бабусю! Допоможи дістати! Вони, ото, ті вишні, гойдаються, напевно сміються з мене, що я ще не високий, не можу до них добратися. -Ой лишенько, не товчи вишеньку, їй же боляче і капця порвеш, отого, «макасіна» якогось, воно ж таке зараз взуття дороге… Вона зірвала кілька вишень, він швидко запхав їх в рот, ледь скривився та задоволено дивився на бабусю голубими оченятами і усміхався. А баночка з жучками де, куди подів, багато назбирав? -Оті, твої жуки, в смужку, такі вередливі, я їх в банку, а вони звідти, я знов туди, вони знову назад. Він розводив руками в різні сторони, водночас підтираючи носа і уважно дивився на реакцію бабусі. Вона, зав`язана в чорну хустинку, скривила носа від задоволення, як розказував малий. Чмокнула в щічку, обійняла, -Ох, ти ж золотко моє, бідна моя сирітка, помічничок мій, то де ж ти їх подів? Де та баночка? Максимко, усміхаючись розвернувся, махнув рукою, - Пішли покажу! Сонце засвітило йому очі, скривився, приклав руку до чола, -Чекай, чекай зараз побачиш, який я молодець! Я їх майже пів банки назбирав... Старенька задоволено йшла слідом, легенько переступаючи через бадилля картоплі, а малий перескакував, немов м`ячик і весь час обертався назад, позираючи, чи вона не відстає. -Ось тут! Оченята сяяли, як ліхтарики, від був дуже задоволений, адже збирав жуки, заробляв у бабусі на морозиво. Вона хотіла хлопчика заохотити до роботи і в той же час показати, що люба праця має нагороджуватися. Майже під самим корчем картоплі горбочком зібрана земля, а зверху дві картопляні квітки. Бачиш, я їх похоронив, правда, не плакав за ними, як за татом. Жінка припала на коліна, ледь стримуючи сльози, не могла й слова сказати. Здавило в грудях, холодний піт пронизав тіло, опустилася до землі. Присіла на неї між рядами, посадила онука на руки, витираючи кінчиком хустки непрохані сльози, промовила, -Давай посидимо, радість моя…. А голос глухий, тремтячий, очі стали немов скляні. Хлопчик, розставивши ніжки, сів в пелену, зазирав в очі, потім рученятами поправляв сиві коси, які спали на чоло з під хустки. -Бабусю! Не плач, бачиш, я вже не плачу. Вихователька в садочку сказала, що я вже дорослий, маю все розуміти, адже вже йду восени в школу. Повинен знати, що мій тато герой, бо загинув на війні і плакати за ним не треба. Бо йому там, на небі, буде погано. А ти плачеш! Він же бачить нас звідти. Ще розказувала всім нам, що вже незабаром наші воєнні переможуть тих, російських бандитів і в нас знову буде мир. Жінка притулилася до грудей хлопчика, обійняла його, ховала гіркі сльози, які текли річкою. Не могла стриматися, здригалися плечі. Онук замовчав, він за цей час, добре зрозумів, як погано без тата. Вже опустивши голову пробурчав, -І кому потрібна та війна….Хіба, це добре коли вбивають? -Ось підеш до школи, в книжках будеш читати кому вона потрібна, гадаю напишуть. Будеш дорослим все зрозумієш, -погладила по голові малого бабуся. -О, я нагадав, вихователька говорила, щоб ти і мама чорну хустку зняли, бо вже ж минуло більше року. Все мені говорить, чому до цих пір носите чорні хустки? Запитувала, може, ще хто помер? Старенька сумно дивилася на онука і тихо запитала, -А ти, що їй на це відповів? -Нічого, промовчав. Тільки подумав, ви в мене в любих хустках найкращі. Вона поцілувала малого в лоб, -Ну давай, подивимося, що тут твої жуки, де вони? Максимко рученятами швидко розгріб землю і задоволено дивився на стареньку. Жуки копошилися в півлітровій банці, яка була закрита капроновою кришкою. Бабця ледь усміхнулася, -Яка ж ти розумаха, кмітливий хлопчик ростеш! Додумався, закрив кришечкою, молодець! Я гадала, що вже повтікали всі. -Бабцю, а тато теж був розумахою? - запитав, допитливо дивився на неї, вже напружено поглядав в очі. -Так сонечко! Ти дуже схожий на тата і я цьому радію. Дивлячись на тебе, неначе це він поряд зі мною. - Ну то й добре! Пообіцяй мені більше не плакати. Давай, не будемо хвилювати його, хай бачить мене розумахою, а тебе веселою. - Ну досить розмов, годі, пішли вже, забирай баночку, вони задихнуться, тоді будуть небезпечні, згодом спалимо їх надворі. Піднявшись на ноги, поглянула в небо і перехрестилася. Малий, дивлячись на неї, повторив дійство і запитав, -Бабусю, а Бог теж нас всіх бачить? -Бачить, хлопчику, бачить… - Значить він бачить, що я розумаха? -А як же і він бачить, і тато. Ну, тепер гайда в магазин по морозиво, заробив, молодець! А потім будемо обід рихтувати, мама ж десь має надійти….. Вона взяла онука за ручку, не поспішаючи поверталися з городу. Максимко час від часу поглядав то на бабусю, то на безхмарне, голубе небо, неначе хотів показати себе, який він чемний, слухняний хлопчик. Вже знов розмахував рукою, про щось розповідав та стара не чула, спогади про сина крутилися в голові. Думала, як добре, що є онук, що є розрада і мріяла, що виросте такий же розумний, добрий, чуйний, сміливий і відважний хлопчик, як її єдиний син. Червень 2017р

ID: 744555
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.08.2017 07:24:12
© дата внесення змiн: 17.09.2017 11:50:01
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 21 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Шостацька Людмила, Ганна Верес, Анфиса Нечаева, Миколай Волиняк
Прочитаний усіма відвідувачами (327)
В тому числі авторами сайту (44) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Надія Башинська, 21.08.2017 - 14:38
flo18 43 heart 42 flo18 Миру всім!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Надійко нарешті дочекалася, радію,що до мене зайшли,стара команда у зборі,як кажуть.
Дякувати Богу, у всіх більш - менш все добре. Успіхів Вам і натхнення. 19 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 21.08.2017 - 14:22
12 12 16 17 Дякую вам, Ніно, за такий життєвий, хоч і сумний вірш... cry 13 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Та це ж проза,Надю biggrin То нічого,мабуть дуже задумалися,таке буває.У мене 3 доньки,як разом бувають,то я їх все перехрестю іменами,вони сміються,а я кажу чекайте,хто частіше того й більше називаю по імені. Сьогодні отримала газету Життя- історії-надрукували там мою прозу "Мамин подарунок"Тішуся,нехай люди читають.Трохи друкуюся в цій газеті і в "Абетка для дітей",казочки мої беруть і деякі віршики.Хоч за віршики не плотять та нехай,якби діткам подобалися, я ж не заради грошей,просто приємно.Такі справи,Надійко.Зараз пишу менше,то гості були ,то діти,а тепер,ще консервація не закінчилася,не маю часу.Та завжди рада,заходьте в гості!Успіхів Вам!!! give_rose give_rose give_rose
 
Чайківчанка, 15.08.2017 - 20:42
give_rose 12у мене на жаль не було ні одної
 
Ніна Незламна відповів на коментар Чайківчанка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Я теж своїх не бачила на очі,народилася,а їх не світі вже не було..
22 22 give_rose
 
Дякую Вам,пані Ніно,за Вашу працю 12 12 12 flo26 .Не можливо читати без сліз 17 cry .Таке сьогодення сімей українських Героїв 16 42 flo36 .
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Людочко! На ніч мабуть краще гумор почитати,щоб спокійно спати.Нажаль таке сьогодення, мі всі хочемо ,щоб склалося все добре та нажаль...
Успіхів Вам!!! friends give_rose
 
Ірин Ка, 09.08.2017 - 11:29
Реалістично і дуже зворушливо! 12 12 17
17 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Нажаль таке сьогодення...
Успіхів Вам!!! 19 22 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 07.08.2017 - 20:25
С Бабусею - воспитательный процесс -
самый привлекательный и разумный 12 flo36 sty101 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо Таичка!Рада,что навестили.Успехов Вам!!! 19 22 22 give_rose
 
Чудово як завжди класно. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 19 22 22 give_rose
 
Анфиса Нечаева, 05.08.2017 - 22:58
16 17 До сліз... Такий маленький і уже сирота. Молоденька, а уже вдова. Мати втратила сина, який не встиг пожити...Тяжка втрата для всіх. Дякую Вам, гарно і майстерно. flo31 flo13
 
Ніна Незламна відповів на коментар Анфиса Нечаева, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Нажаль таке сьогодення 17
give_rose
 
Ольга Калина, 05.08.2017 - 20:14
12 12 12 flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!!! 19 22 22 give_rose
 
Зворушливо. 12 heart flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
dashavsky, 05.08.2017 - 11:20
12 ГАРНЕ ЧУТТЄВЕ ОПОВІДАННЯ! 16 17 give_rose friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Ганна Верес, 03.08.2017 - 19:25
Як же чуттєво, Ніночко, як завжди, так правдоподібно, ніби й справді це відбулося з Вами і Вашим онуком. Хай Бог не Дає такого! Майстерне оповідання. 12 12 12 16 17 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Аню!Рада,що сподобалась моя проза. 19 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 03.08.2017 - 15:22
cry cry cry Скільки їх таких... без батьків, зростатимуть в Україні... Клята війна!!! Але ми не кликали її на нашу землю... Нам приходиться боронити її. Бережи Боже Україну і її синів... cry cry 16 17 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Ви праві,ми її не кликали.І якої траясці лізти до нас Росії,все мало їй слави,чи своїх синів не шкода?! 23
 
наталія калина, 03.08.2017 - 14:50
12 Майстерно! 16 give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар наталія калина, 01.01.1970 - 03:00
Дуж едякую,Наталочко! 19 22 22 give_rose
 
Зоя Енеївна, 03.08.2017 - 12:18
Дуже чуттєві,співчутливі роздуми,які на жаль відносяться до нашого воєнного сьогодення! 17 17 17
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Зою! 22 22 23
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори