Простягаю серце на долоні
На! – бери! Дарунком віддаю.
Я зустрів сьогодні на пероні,
Сонцесяйну усмішку твою.
Це була звичайна випадковість.
Лиш зупинка потягу життя.
Чи буде з цього сюжету повість,
Чи розквітне казка почуття?
Знаю вже: ти є на цьому світі,
Отже маю головну мету:
Віднайти тебе у морі квітів,
Що в незнанім просторі цвітуть.
Вибрати, із тисяч упізнати
У свій світ за руку повести,
Щоб у ньому все життя кохати,
Щоб з тобою по життю іти
Вся в промінні сонячному була
Русокоса, ніжна і струнка
На мій погляд рвучко обернулась
На вагоннім поручні рука.
Рушив потяг… навздогін, прощально,
Вітами гойдали явори,
Ясна днина гамором вокзальним
Вихором здіймалась догори.
Я стояв, а думи мрії повні
У розмай травневої пори.
Простягаю серце на долоні:
Повертайся! Віддаю! Бери!
13.05.2017
Чудовий вірш! Настроєво-романтичний, дає наснагу на день... 
