А я Дніпром... Знов потягом...Там видно
Крізь той туман маленький шмат землі,
Що, мов окраєць із густим повидлом,
Моїх думок частує кораблі...
На тій землі живе моя сваволя,
Звільняю душу від болючих шлейок.
Лише Дніпру відома моя доля -
Відблискує від пристарілих рейок...
Все паморочить від блискучих рейок .
Попід мостом вода об палі б'ється.
Шумить, як море,пінить і гуде.
Об вітер той і серце розіб'ється !
Дніпро все терпить... жалісно реве...
І я реву ... з туману , мов із неба,
Ще прокидається моя жива любов!
І я Дніпром прямую знов до тебе -
Згубила спокій посеред дібров...
Лишила роки посеред дібров...
Тобі я вперш везу в дарунок осінь.
Моїми веснами тебе не здивувати.
Я їду, щоб сказати тобі... Досить ,
Вже досить мене знов до себе звати!
Вже досить слів! Лиш діяти й мовчати!