|
Березень з струмками наспівував про весну, від сонячних променів сніг частково зникав, втрачав свою білизну, розставав.
Частіше повівав теплий вітерець ,з`явились проліски, підсніжники, крокуси.
Електричка набирала швидкість…Роман в руках тримав два букети квітів, купив на всякий випадок, а то раптом не надибає по дорозі додому.
В думках все про Світлану з Наталкою, мала мабуть гарненько підросла. Та не давало спокою мамине відношення, про всіх знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, по телефону, суперечки ні до чого. Зараз такий грип ходить, хоч би не заболіли, турбувався і вже підходив до воріт будинку, кидав оком в вікна сусідки.
Це був вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, тож приїхав на чотири дніяяяяяя, потім знову на роботу.
Мама була вдома, привітно зустріла сина, він, як завжди поцілував в щічку і поздоровив з наступаючим святом, подарував коробку цукерок і букет квітів, а другий букет поставив в вазочку. Та вазу з квітами на стіл не поставив, а на підвіконня.
Мати побачила, радісний вигляд відразу пропав, наче й не було.
Помітив,але вирішив на цтому не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання мати не задавала, тож він тішився ,чим менше мови, то краще.
Вечоріло…. Сутінки згущалися на заході… невеличкий морозець, дерева вкрилися інієм.
Він вийшов кинути курям їсти, мама ж дивилася телевізор
. У Світлани світилося,
-Мамо, я на деякий час зникну, довго не буду.За мить взяв квіти і коробку цукерок, швидко вийшов. Мати сиділа вся на взводі, взялася за голову і дивилася у вікно. Роман вже був під дверима сусідки, дзвонив у двері. Сміливо заходив, не чекав відповіді. Світлана в кухні купала Наталку, здивовано подивилася,
- Ой я що не закрилась на замок?
-Нічого - нічого, це я, добрий вечір!
Коробку цукерок і квіти поклав на стіл ,
-Це з наступаючим святом!
Вона не мала, як покинути дівчинку, подякувала і хлюпала на неї воду. Мала задоволено хлюпала рученятами, гукала.
Він стояв задоволений, з усмішкою на обличчі спостерігав за ними.Після купеля допоміг їй закутати Наталку, вона копирсалася, намагалася скинути з себе рушник. Поспішати не було куди, вся увага до дівчинки.
Розчервоніла Світлана погодувала доньку молоком з пляшечки і поклала в ліжко,
- Ну здається все, вже засинає. .
Дивився на Світлану, яка ж вона гарна, як квітка.
-Ми , може почаюємо?- запитала .
-Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, тож я винесу на веранду? - запитав він.
-Та я може сама, поки чайник закипить.
- Ні , я ж чоловік, що не справлюсь?
Йому так стало затишно поряд з нею, сидів навпроти та було бажання сісти поруч, обійняти.
Розмовляли про містечко, він розповідав дещо про роботу, про Київ.
-Тобі напевно додому пора, мама знає, що ти в мене?
-Звичайно знає, що не можу до сусідки сходити?
-Та вже мабуть пора, обіцяв не довго.
Вона проводила, йшла слідом, він раптово повернувся до неї, обійняв, притулив до себе ,
-Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
Намагалася вирватися та де там, він такий сильний, що напевно не кожен чоловік з ним справиться, подумала вона.
-Романе, не треба, ти хлопець, я жінка,- промовила спокійно.
Він трохи відпустив її і почав цілувати обличчя, нарешті піймав її уста. Бажаний поцілунок, який він так чекав, йому здався медовим, не міг зупинитися, вона ж не знала, що робити, нарешті вирвалася, різко сказала,
-Що ми робимо, це ж гріх, як ти можеш….
Різко розвернувся, розхвильований вискочив з хати. Але додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом річки, втихомирювався і думав, треба себе брати в руки.
Вода виблискувала під місячним сяйвом, повільно заспокоїла бурхливі почуття, які вирували до неї .
Ранком снідали мовчки, він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та першим починати розмову не хотів. Вона ж тільки кидала невдоволений погляд і часто зітхала
На свято 8 березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який він привіз.
Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли нарешті тітка піде додому, хотів зайти до Світлани.
Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона на вулиці в колясці катала дитину. Підійшовши привітався і привітав зі святом, поцілував в щоку. Вона відсахнулася і одразу подивилася на його хату, в вікні постать матері, вона однією рукою тримала тюль.
-Романе, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама в вікно дивиться, ще почне, щось говорити,- трохи сердито зауважила вона.
-Давай поїдемо та й поговоримо спокійно, хай дивиться не звертай уваги.
Наталка спокійно лежала в колясці, роздивлялася навкруги, прислухалася до звуків.
-Я сьогодні їду, повернуся не скоро, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе не спіши з рішенням продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий?
Він став перед нею на одне коліно, на долоні тримав коробочку, відкрив, там лежала золота каблучка з камінчиком,
-Я прошу не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося.
-Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй. Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
Вона розгублено дивилася на нього, позирала на всі сторони,
-Встань…що, ти!
Сама ж відчувала, що він подобається їй та до більших стосунків, не була готова.
-Дай руку,чи ти відмовляєш мені? – запитав,дивлячись в очі.
Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
-Та ні,тільки хай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час все обміркувати. Я ще не готова до інших стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
Надів каблучку і впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася та відразу заговорила,
-Але ж носити не зможу зараз, всі побачать…
-То вдома знімеш приховаєш, я думаю у нас все буде добре. Вже зовсім стемніло…поверталися додому.
-Ти ж мав їхати, раптом нагадала Світлана.
-Так, на пів двадцяту якраз встигну.
Він провів її під самі двері, поспішив додому. Тільки скрипнули ворота, світло в хаті потухло. Мати сиділа за столом, витирала сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі з дитям , воно ж не твоє та я ж тебе виростила, я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе.
-Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати своє життя. Нічого, що не моє, буде й моє, як будемо разом.
-Так ти це серйозно!Ой, що люди скажуть! Ще ж рік не минув, як Микола розбився. Це все вона, звичайно гарна,красива, не знаю може й розумна, так напевно, щоб звабити хлопця,- причитала голосно мати.
Він поверед кімнати присів на стілець, опустив голову, зважено, голосно заговорив,
-Мамо не смій її ображати, це не вона, це я! Так, я такий і тільки я винен в цьому, ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі не чув нічого, я зробив свій вибір, мине рік я одружуся на ній.. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу щасливого особистого життя.
Вона тихо витирала сльози,
-Ти мене попрікаєш?!
-Ні в якому разі, я хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
-А як же я ,синку?
-Мамо, ти в мене славна жінка, знаю до тітки Галини частенько заходиш, а там сусід, вдівець давно тебе зве заміж, чому зволікаєш? Я завжди хотів чоловіка в домі за батька, може б і ти в житті була веселіша.
Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Підійшла до сина, він встав і обійняв її,
-Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я хочу бути з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива,он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
Він взяв за руку, підвів її до столу, посадив на стілець , поцілував в щоку,
-Мені треба йти,боюся запізнитись на електричку та знай у мене з нею, ще не було близьких стосунків, але я від свого не відступлю.
Підхопив сумку і вийшов. Вона дивилася у вікно, затаїла злобу на Світлану. Ні, я тобі його не віддам.
Роман по дорозі не міг вгамуватися від розмови.В електричці зустрівся з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати,
-Ну нарешті напевно влюбився, що неохота їхати з дому, проговорив один з них.
Відмахнувся рукою, перейшов в інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
Весняний сонячний день….Теплий вітерець куйовдив віти на берізці, на клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. З землі пнулися чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею.Дрібка гарного настрою, усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька мала заснути.Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово позаду почула голос Зої,
-Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може додому поїхала?
-Та ні, чого їхати, нам тут добре, я вже звикла, запасів багато є, куди спішити, буде тепло,тоді в гості поїдемо.
-Що тільки в гості, тож розмова на поминках була, що повернешся в село, до батьків.
У відповідь промовчала, зрозуміла, що так краще та жінка не зупинялася.
- Краще їдь звідси не ламай життя сину, він в мене один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?!
Світлана зніяковіла, заплакала Наталочка, швидко розвернула коляску. Вже під`їхали до обійстя,
-Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона і поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання ключем не могла попасти у замкову щілину.
. -Я тебе попередила,- вслід кинула Зоя.
Вже в хаті вдосталь наплакалась над дитиною, пригортала до себе,
- Ні,сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
Зоя повернулася додому задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно буду спати, заспокоювала себе.
Роман вже кілька днів не міг додзвонитися до Світлани, то немає в мережі, то чути гудки, не відповідала.
Два тижні з роботи не мав, як вирватись, нарешті відпросився всього на добу.
. Здавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло в вікнах і вдома і у хаті Світлани. Спочатку вирішив прийти додому.
На веранді побачив чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла. Старався зайти тихенько, щоб не злякати, почув голос матері,
-Я їй все сказала, хай їде геть звідси, нема, що труїти йому і мені життя.
-І, що вона?
-Сказала зрозуміла, але ж, ще не поїхала.
. В хаті затихло, він гучно постукав капцями, щоб почули , що хтось є і зайшов. Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно від несподіванки.
-О,синку, казав, що не пускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз накрию на стіл, повечеряєш Ромчику та й відпочиватимеш.
-Ні, дякую, я не голодний.
Тітка побачила його суворий погляд, зразу попрощалася, поспішила додому. Він вже поголився,вмився, мовчки одягав білу сорочку. Мати не відразу зрозуміла в чому справа та коли він витягнув іграшку з сумки, все стало зрозуміло.
Стала біля дверей, сердито дивилася на нього,
-Не пущу! До неї зібрався?
Він підхопив її на руки, заніс у спальню,
-Лягай спати, не заважай мені будь ласка .
Вискочив на вулицю, біль розривав серце, вона ж його мама, а не хоче щоб син був щасливий, він вкотре про це думав та не знаходив відповіді, чому все так відбувається.
Тихо постукав у вікно, щоб часом не розбудити Наталочку, якщо вже заснула.
Незважаючи на пізній час Світлана не спала, голосно запитала хто прийшов і відчинила двері.
- Добрий вечір, моє ангелятко, не спиш?,- посміхаючись звернувся до дівчинки.
-Як ви тут?
Світлана ставила на стіл чай і печиво,
-Давай поговоримо.
-А про, що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, тож приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
Закапризувала Наталочка, він відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивилася йому в очі, він підморгнув і колисав.
Світлана здивовано дивилася на нього, як він ніжно поводився з її донечкою і усміхалася.
Дівчинка сопіла у ліжку, запала тиша. Наважився підійти,
взяв міцно за плечі і розвирнув до себе, солодкий поцілунок.
Почав розмову,
-Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, є квартири на продаж, я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки, що поживемо в двокімнатній, що ти скажеш?
Вона несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, різко встала пішла на кухню, в чайник набирала воду з відра. Поспішив за нею,
-Я тебе прошу, будь моєю, те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
-І що далі?
-Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діточок разом?
-Так, добре, я буду тебе чекати,-промовила і загубилася в його обіймах.
Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
Заспівали перші півні… Роман летів на електричку з піднятим настроєм, задоволений, здавалося все владнав.
Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
Навесні приїжджав тільки два рази і то був не довго. Одні вихідні наняв трактора та й з родиною засадили город , за другим разом засадили город тітці Галині.
Світлани в містечку не було, всі знали,що поїхала до батьків в село. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки.
Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити там город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив пропозицію донці .
Ввечері вклали Наталочку спати, самі ж сиділи в садку за розмовами. Світлана дивилася на нього закоханими очами і роздумувала, що ж така доля, чому його раніше не зустріла та хто ж знає наперед своє життя..
Вже відцвіли майже всі фруктові дерева. Чудове, яскраве, тепле літо набирало сили.
Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, була така звичка ввечері почитати новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж хату. З полегшенням зітхнула та мовчання сина її турбувало, але не хотіла на цю тему говорити.
Минав час швидко, влітку роботи завжди більше, непомітно підкралася осінь.
Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі і збирався з села забрати Світлану,щоб навіть не знала мати. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
На річницю Миколи Роман винайняв мікроавтобус, всі їздили на кладовище в Браїлів.Вона дуже задоволена Романом, трохи дивувалася, хоч виріс без батька та за щоб не брався все доводив до пуття .
Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини.
Зоя вже лежала, дивилася телевізор,занепокоїлася приходу.
Жінка відразу з порогу запитала,
- -Що гості були в тебе сьогодні?
-Які, ще гості, в честь чого? Сідай вип`ємо чаю,чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на зупинці, біля магазину. Під`їхав мікроавтобус з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно вдягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці.Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та під`їхала маршрутка то я вже поїхала, - поспіхом розповідала Галина.
-Ой лишенько, а я то думаю, що це так рідко приїжджати став, весь час мовчки, я ж думала він з нею розірвав стосунки. Вона ж город навіть не садила, навесні, як поїхала так і не видно, бачила об`яву на продаж хати. Було декілька покупців, ходили роздивлялися та її не було, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.
-Ти,бачиш Галино…. Як його зупинити? Чи може він з нею в її селі живе? Що ж робити?- заплакала Зоя.
-Я ж зі Світланою говорила, сказала,щоб і не надіялась, це я порадила поїхати звідси, щоб сину не руйнувала життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
-Ну ,оце так діла,то ти сама надоумила їй поїхати! Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
Замовкли обоє, тільки кожна при своїх думках, важко зітхали, та пили чай.,
-Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу , у нас різниця три роки і ти напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки . Якби я з ним не втекла літом на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що люблять один одного, - проторохтіла Галина і продовжила спокійніше,
-Тож я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм сусідом зладнаєш, будете разом жити..
Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось під носа наспівував, задоволений і веселий поставив на стіл торт.
Мати здивувалася,
-Що за свято сину?
-Сідай, так, на всякий випадок,гарні новини маю, я купив двокімнатну квартиру в Києві. Завтра забираю Світлану з Наталочкою до себе, а через два тижні зробимо новосілля.
Тож будемо на тебе чекати…
. Запала тиша…Почулося, як мати шморгає носом і вже витягнула з кишені халата хустинку, витирала сльози,
-Ти ж казав, що хотів в Браїлові жити? Це все з-за неї ?
-Мамо вона моя дружина, зрозумій це, ми ж відразу тільки припишемося на новій квартирі, подамо заяву до загсу. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз поки що запрошуємо тебе на новосілля . Я зрозумів твоє ставлення то Світлани, тому вирішив, що краще жити далеченько один від одного, щоб бути ріднішими. – А, як же я тут сама? Невже не зміг кращої знайти,- невгамовувалась мати.
-Ні, не міг, я кохаю її і тебе мамо люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А хату напевно продамо, досить твого городу, будемо приїжджати до тебе, як на дачу, будемо допомагати . А може ти ще заміж вийдеш, я ж тобі говорив.
В її очах сум, але більше нічого не сказала.
Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля в, як вибирав квартиру та дещо про роботу.
На ранок хурделило, йти до станції було важко, під ногами намітані пагорби снігу, протоптаної стежки не було. Розпашівся, аж жарко стало, тішився, що буде жити в Києві, не далеко від роботи.
Перед вихідними Роман приїхав пізненько, ледве добрався до села, автобуси вже не ходили. Наталочка вже спалаСвітлана чекала на нього, він передзвонив перед приходом. Батьки з стариками вже спали, тож заходив тихенько, вона швидко зачинила двері в свою кімнату, щоб нікого не розбудити.
Роман чекав цього дня, йому так хотілося зостатися на одинці з нею. Скільки часу разом та все не міг насолодитися її устами, пристрасно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям і сама згоріла в коханні.
На ранок приїхав мікроавтобус, батьки виносили речі, всі поспішали….
Пройшло майже два тижні, поки уладналися з речами.
На новосілля мало зібратися дві родини.
Роман з Світланою разом куховарили на кухні, а за дитячим столиком Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
Раптом задзвонив телефон Романа.
- О,мама дзвонить.
-Синку, ми всі зібралися разом, ти нас зустрінеш?,- почули голос з телефону.
Світлана стояла поруч, тож все почула, відразу вся розчервонілася. – Обо`язково, якою електричкою їдете? Добре, зустрінемося, -відповів хвилюючись.
-Ну от і добре, твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу тут не далеко. А свою родину я поїду зустріну. Він пригорнув до себе Світлану і поцілував в уста,
-Я ж тобі казав, не хвилюйся, все буде добре.
23. 12. 2016
ID:
708032
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.12.2016 08:21:07
© дата внесення змiн: 04.12.2020 18:34:53
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
