І знову плакала душа
тупим , тяжким , нестерпним
і знайомим болем...
Чому ж так гірко , розкажи ,
давай поплачемо сьогодні
ми з тобою двоє...
Мовчить...Лише думками
вистеляє шлях , які
не встигли досі спопеліти.
І береже , оту святу любов
загорнуту в не подаровані ,
такі чудові квіти.
Не плач душа ж моя душа
Не рюмсай задарма, нетреба
Сльозами ти, закриєш небо
І сонце, й з місяця ковша
Не плач, нетреба, не реви
Те що було вже не вернути
Ні хміль кохання, запах рути
Ні шовк прим’ятої трави
………………………….
От, Сонечко, хотів щось заспокоююче написати на твій сумненький віршик, але сам скотився до смутку ...вмієш ти підкоряти душі інших людей своєю поезією. ...
Nino27 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я Вам дуже вдячна!Це Ви все вмієте(і розуміти вірші теж)За віршик - спасибі!І за хороші слова також дякую! А на рахунок смутку у віршах моїх ,вибачте,не хотіла Вас засмутити,так вийшло. Не сумуйте,ви хороший !!!
О Боже милий, скільки можна, все ж нормально...А попри все ну дуже гарно, дуже-дуже, а головне правильно і щиро... Молодець, пиши, то менше на тій ДУШІ висіти буде.
Nino27 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00