На порозі зима.
Завіва-завива завірюха.
Довго-довго не спиться.
Рано-рано, а сну вже нема.
Як же я натомився...
Але клопоту завжди по вуха.
Мов недавно родився.
Та невже ж на порозі зима?
На порозі зима.
А на серці так тепло та щемно.
Поспішати годиться.
Спочивати – вже й хвильки нема.
Коли літо ще сниться,
грає гривою вітер хрещений,
як же можна змириться
з тим, що вже на порозі зима?
На порозі зима:
на вікні чарівні візерунки.
Закінчились забави,
у минуле дороги нема...
Годі правити балом –
вже пора роздавати дарунки.
І весна незабаром!
Хай вибілює душу зима…
Е... друже, та і до Вас підберається ностальгія, а я думав що тільки мені вона не дає спокою, своєю солодкою згадкою. Гарний вірш. Буду перечитувать коли ностальгія знову завітає до мене.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"На порозі зима.
А на серці так тепло та щемно."
І світло у цьому вірші від зими в природі, і смуток, що "у минуле дороги нема..."
Краса і мудрість у вірші.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00