Ранки стають холоднішими, навіть терпкими…
Жовтню-фотографу скверик позує в анфас.
Я добираю слова, як вибагливі рими,
І не знаходжу таких найпотрібніших фраз.
Труться думки, як обгортки, забуті в кишені:
Вхопиш у жменю – і порожньо… Шурхіт – і все.
Ні, то не я піддаюся упертій гордині,
Примха погоди мене підхопила й несе –
Наче листок, що відбився випа́дком од крони:
Б’ється в потоці повітря, бо падати – зась!..
То не мені так пасує крикливо-червоне,
Тільки для осені звична така іпостась.
Тільки вона, несподівана, горда й мінлива,
В літо вривається, наче в покинутий дім,
Поки душа так наївно очікує дива…
____________________________________
Ні, то не я та примхливиця вперта!.. А втім…
Труться думки, як обгортки, забуті в кишені:
Вхопиш у жменю – і порожньо… Шурхіт – і все.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що ці рядки сподобалися Вам! Дякую за приємний візит і тепло Вашої душі! В нас сьогодні такий сірий дощовий день - плаксива осінь за вікном...
Дякую за приємний візит і тепло Вашої душі! 
В нас сьогодні такий сірий дощовий день - плаксива осінь за вікном... 
Дякую за відгук, люба Валю! 
