Вікторію розбудив лункий голос жінки за вікном, яка кликала свого чоловіка. Дівчина встала неохоче, з незмінним питанням навіщо це взагалі потрібно. Вона дрібними, невпевненими кроками підійшла до дзеркала і примусила себе в нього зазирнути. На неї дивилась зовсім незнайома дівчина: шкіра жовтого кольору, під очима синці, чорне густе волосся дуже тускле. Віка не забарилася простягнути руку до столу та взяти чарку. Дівчина пила весь день, а коли вечір стиснув її в своїх обіймах, поринула в повне забуття. Так продовжувалось вже досить довго. Раніше життя чарувало Вікторію багатством кольорів, грою сонячних зайчиків, співом птахів, а тепер все ніби щезло, все поглинула глибока душевна рана, яка змусила її ненавидіти кожен день. Вночі колись приваблива кокетка нестримно плакала, бо до неї приходив один і той самий сон, сон, який відображав найжахливішу подію в її молодому житті! Віка одного теплого вечора поверталась додому з репетиції. Раптом вона почула грубий голос незнайомого чоловіка і не на жарт перелякалась! Дівчина тільки-но розтулила вуста, щоб закричати, як одна рука боляче схопила її за талію, а інша – заклеїла рота. Грубий мужлан змусив Віку тремтіти від огидних дотиків та поцілунків. На щастя, темрява заховала від неї мерзенне обличчя ґвалтівника, який зі всієї сили притиснув її до себе. Тепер вона не була чистою дівчиною з блискучими очима, наповненими вірою в усе найкраще.
Наступного дня Вікторія як завжди пила і сміялася, наче божевільна. Коли прийшов вечір, дівчина зірвалася з місця і побігла до моста. Смерть дивилася їй в очі та обіцяла заховати від погляду неба. Віка вже мала стрибнути як у неї страшенно заболів живіт і змусив впасти додолу. Саме в такому стані її побачив друг дитинства і, підхопивши на руки байдужу до життя подругу, поспішив до машини.
Дівчина прокинулась в лікарні від сильного запаху мандарин. Через пару годин до неї зайшов лікар і приголомшив несподіваною звісткою.
- Ви вагітна, - сказав він.
Дівчина була шокована і не могла стримувати гірких сліз. Ввечері до неї завітав друг і пообіцяв завжди допомагати, та це не мало жодного сенсу: Віка прийняла непохитне рішення вбити дитину, яка нічим не відрізняється від свого батька і так само калічить її життя. Спогади знову полонили нещасну, змушуючи переживати весь жах, який вона понад усе воліла стерти з пам’яті. Віці було дуже гидко і нестерпно соромно за минуле. Дівчина не хотіла більше ні спати, ні їсти.
Глибої ночі Віку зморив сон, який намалював перед нею жахливу картину: вона стоїть під червоним небом, а її руки повністю в крові. Раптом дівчина побачила біля своїх ніг мертве немовля з ножем в грудях і почала ридати. Неможливість повернути втрачене сонечко змусило її вбити і себе. Прокинулась Вікторія в холодному поту. Вона нарешті усвідомила, що має шанс стати такою ж пустою як і її кривдник.
- В чому може бути винне ще ненароджене дитя? – прошепотіла дівчина.
Вікторія поклала свою маленьку ручку на живіт та посміхнулась так як можуть тільки матері. Через дев’ять місяців світ побачила маленька дівчинка і Вікторія потанула в морі щастя. Мати просто обожнювала свою Любочку: голубила її та цілувала в пухкеньку щічку. Життя дівчини налагодилось і повернуло їй втрачену гармонію.
Під вікном у Вікторії розцвіли напрочуд гарні червоні троянди з ніжними пелюстками, які так і манили до себе. Небо чарувало своєю свіжістю, а пахуча зелена травичка з радістю змочувала росою голі ніжки дітей та дорослих. Все та всі цілком віддавались святу життя. Віка вирішила пройтись. Вона зупинилась біля своєї улюбленої яблуні і, стомившись від довгої прогулянки, сіла на траву. В цей самий час дівчину помітив її друг. Хлопець сів біля Віки і сказав, що вона яскравіша за саме сонце. В серцях обох розгорівся справжній вогонь, і вони, захоплені розмовою, навіть не помітили як прийшла ніч . Невдовзі закохані одружились і минуле остаточно втратило владу над дівчиною.
