Хочеться бігти, світ- заочі, хто зна куди!
Мабуть, в минуле... чи зразу в майбутнє, оте, що без тебе!
Як мені знову омріяний спокій знайти?!
Скажи мені, Сонце!.. Тиша... Палає пожежею небо.
Хочеться впасти, пірнути в якесь небуття,
Мовчки, на завжди, сховатись від справ, від людей і від світу!
Душу гризе запізніле моє каяття...
Правду на спокій вже не проміняти, і нікуди діти.
Як уявити, що я тебе зовсім не знав?!
Вирвати з серця колючку жури і хай вселиться спокій!
Серед трьох сосен я, наче сліпий заблукав!
Де отой вихід?! Лиш морок навколо - липкий і глибокий.
Гарно пишеш...боляче...емоційно...зачіпає кожне слово...дуже знайомі емоції, подекуди аж занадто знайомі.Хотіла б утішити тебе Толюнь та якось підходящих слів знайти не можу...не пускай у серце стільки суму, щоб він повністю тебе не поглинув...усміхайся Толю не зважаючи на біль і журу... Все у тебе буде добре...поезія - душевно-закохана.Дуже гарна
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко! Спасибі за теплі слова підтримки, і розуміння...Твої слова справді втішають мене...Дякую, щиро!
Все у тебе буде добре...поезія - душевно-закохана.Дуже гарна 
