Та навіть зір напружувать не треба –
Так чутно шаленіє серпня пульс.
І котить селянин поперед себе
Дозрілих справ повнісіньку гарбу.
Він бив поклони, мов затятий вірник
Як з неба ливсь розплавлений метал.
Він кожну грудку – лагідно і щиро,
Мов немовля, до серця пригортав.
Приходив на побачення до лану,
Де любі кожен кущик й корінець…
Він працював, немов співав осанну,
Немов поставив небу відступне.
Як кепкував із нього ледар-місяць!
Як вітер сто потів його студив!
Всі вихідні й свята – як затялися –
Боялися й поткнутися сюди!
Ці найсолодші і найтяжчі кроки…
Цей урожай, що проситься до рук…
І знов барометр ігнорує «спокій»,
І знову його стрілка на «жару».
І знов, як завше – ані днів, ні чисел –
Усі його обов’язки й права,
Бо ще ніхто з охлялих не навчився
Ані трудитись, ані воювать.
Та хай би, хай. Та правлять панахиду
Кому село, як виразка, пече.
Воно могло б півсвіту пригостити
Своїм цілющим, запашним борщем.
Селу по вічних заповідях Бога
Належать має місце чолове.
А в нас об нього витирають ноги.
Воно – наперекір зловмисникам – живе.
Душа сердеги в’яне не від глуму,
А як тижнями не бува дощу.
Якби ж про нього хто отак подумав!
Таж на Олімпі не їдять борщу…
Часом дивлюся цикл "Панянка-селянка". Важка праця від ранку до ночі - витрат 0грн. А якась фіфа, що невідомо чим і як заробляє, тратить по 5-10 тис. на день.
Бо селянин за роботою не встигає захистити себе і результат своєї праці, а купа ледацюг тільки і думає, як у нього все відібрати, розтринькати і ще й поглумитися над трудягою.
