Я в казковий палац за усяку ціну проберуся.
Не зупинять мене міліони твоїх охорон.
Бо святі всі за мене благати Всевишнього мусять,
Доки доля вернула надію палку на добро.
Я поставлю на кін своє завтра непевної масті
Й загадаю одне з найзавітніших в світі бажань –
У покої твої – королеви своєї – попасти
І пізнати водночас блаженство й невигойний жаль.
І сказати – даруй, Ваша Світлосте з снів і ілюзій,
Я не маю прощення – мене закрутив часоплин,
Я молився на тебе ген-ген на юнацькому прузі,
Щоб відчути сьогодні, як втрата нещадно болить.
Прокотивсь кураєм по облозі гарячого літа,
Ти мене рятувала, коли вже снаги не було,
Повсякчас чарувала твоя ворожбитська палітра,
Але смальта незряча жорстоко огранила тло.
Я сюди не прийшов рахувати образи і втрати.
Королівські палати, звичайно, не є монастир.
Я прийшов у покої востаннє тебе запитати,
Чи дозволиш цю ношу – прекрасну й нетлінну – нести.
Із вчорашніх тенет я собі налаштовую Ліру.
Приклади до чола благодатно і щиро печать.
Я твій дар понесу – всеосяжно любити і вірить,
Те, що в цьому житті ми не маємо права втрачать.
Твоя служба тяжка – в одкровення і болю на грані,
Та чи є благородніш, ніж душі до раю вести?
Шлях, що доля окрала по сумніву і по ваганнях,
Мою хресну дорогу і мрію мою – освяти!
