|
Не дозволя, не дозволя
носити туфлі на підборах.
Каже, я – зависока,
так і є…
Коли підходить Цілувати
губи,
Те й діло, лиш до
грудей дістає…
Вічний бешкетник,
бізнес дев’яностих .
Він сам всього досяг!
Та звідки знать?
З різницею у віці в двадцять років
питань таких не треба задавать.
Та й гріх жалітися:
салон є свій,
машина,
до речі дуже гарна і зручна,
як вчора їхала, звертала, там, на розі
Дивилась заздрісно вся дворова шпана.
Ой,
ви пробачте, то все його друзі,
як прийдуть, аж до ранку гомонять.
А я,
то серіал якийсь дивлюся,
то ще чимось питаюся зайнять
свій вільний час.
В мене його багато,
як переїхали із Києва в Москву:
лиш подорожі, спа-салони,
шопінг, тусовки в клубах,
так от і живу.
А я хотіла бути журналістом,
ба навіть більше,
вступила на журфак.
І зустрічатися з гарнющим футболістом,
писати вірші,
вийшло якось так…
Тепер я полонянка у хоромах,
яскрава іграшка,
що має один брак:
високий зріст, і туфлі на підборах,
як бачите,
яскравий тому факт.
ID:
588335
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 19.06.2015 00:39:04
© дата внесення змiн: 19.06.2015 00:39:04
автор: Патетика
Вкажіть причину вашої скарги
|
