Не дозволя

Не  дозволя,  не  дозволя
носити  туфлі  на  підборах.
Каже,  я  –  зависока,
так  і  є…
Коли  підходить  Цілувати  
губи,
Те  й  діло,  лиш  до
грудей  дістає…
Вічний  бешкетник,
бізнес  дев’яностих  .
Він  сам  всього  досяг!
Та  звідки  знать?
З  різницею  у  віці  в  двадцять  років
питань  таких  не  треба  задавать.
Та  й  гріх  жалітися:  
салон  є  свій,
машина,
до  речі  дуже  гарна  і  зручна,
як  вчора  їхала,  звертала,  там,  на  розі
Дивилась  заздрісно  вся  дворова  шпана.  
Ой,  
ви  пробачте,  то  все  його  друзі,
як  прийдуть,  аж  до  ранку  гомонять.
А  я,  
то  серіал  якийсь  дивлюся,
то  ще  чимось  питаюся  зайнять  
свій  вільний  час.  
В  мене  його  багато,
як  переїхали  із  Києва  в  Москву:
лиш  подорожі,  спа-салони,
шопінг,  тусовки  в  клубах,
так  от  і  живу.
А  я  хотіла  бути  журналістом,
ба  навіть  більше,
вступила  на  журфак.
І  зустрічатися  з  гарнющим  футболістом,
писати  вірші,
вийшло  якось  так…
Тепер  я  полонянка  у  хоромах,
яскрава  іграшка,
що  має  один  брак:
високий  зріст,  і  туфлі  на  підборах,
як  бачите,  
яскравий  тому  факт.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588335
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.06.2015
автор: Патетика