Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Володимир Туленко: Лина Костенко. «Берестечко». Часть 8 - ВІРШ

logo
Володимир Туленко: Лина Костенко. «Берестечко». Часть 8 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Персональный ЧАТ Enol
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Лина Костенко. «Берестечко». Часть 8

Лина Костенко. «Берестечко». Часть 8

ВОЛКИ ГРЫЗУТСЯ. ИМ МЫ УДИВЛЯЕМСЯ,
Тусовка волчья не для слабаков 
Чего же вы так злобно огрызаетесь,
Среди одних бездушных мертвяков?!
Отъевшиеся. Брюха все набили,
И так проходят не часы, а дни…
И вороны сюда же путь открыли,
Отведав трупов, моют клюв в крови!

Проезжий перекрестится на баню,
И едет дальше, лапти свесив вниз.
Отстой селяне сбрасывают сами
В реку, к ней желобки прорыв.

              А я дрожащими руками
              Уже который день ко дню,
              Тела, растерзанных волками
              В бездонной яме хороню.

КТО СНИМЕТ МЕРКУ С ВАС ОЧЕРЕТИНОЙ?
Кто в чистом поле гроб сумеет смастерить? 
И кто помянет вас слезой, кто четвертиной?
И как без вас мы, братцы, будем жить?
Кто вас узнает, вы ж сплошная рана?
И сможет дождь тела ваши обмыть?
Кто тех, кто с выклевано-рваными глазами
Почтив, как следует, возьмется схоронить? 
Какие звонницы последний марш сыграют?
И кто вас сможет провести в последний путь?
             Своих – тех с честью люди закопают,
             А наших воинов прикроют, как нибудь!

Предателями назовут вас скоро,
И заровняют всё без разговоров!
Я этого, поверь, не понимаю,
За что не любит нас земля родная? 
И пониманью неподвластно,
То, что погибшие несчастны…
Ведь вы боролись за свободу,
А обвинят в измене своего народа!

… А ПАРНИ ПРОБИРАЮТСЯ ЛЕСАМИ,
Все чудом выжившие со следами ран
Как приведения со впалыми глазами,
Едет болотный мох, чичву, катран.
 
                И нет конца, у всех одна беда,
                В голодных сёлах вымерли цымбАлы.
                И трупы лошадей взяла вода,        
                Где войска моего, увы, не стало…

Убиты кони… Мне прощенья нет…
Один остался я на белый свет…
 
                   Поставлю свечку при иконе!
                   Налью и выпью. Еще раз…
                   Эх, розпрягайтэ, хлопци, конэй,
                   Эх, розпрягайтэ, хлопци, ко-
                                                Нет!
             Я пойду на Запорожье!
             Дрожать, поверьте, я не стану,
             Не Бог, так черт пускай поможет, 
             А надо будет, на колени встану!
             Я им скажу: «О бесов злые души,
             Но есть ведь сила и в Богдана булаве,
             Покой ни мне, ни вам совсем не нужен!
             И пусть захватчики сгорят живьём в огне!»

Скажу, что гетмана нам надо,
Скорее выбрать, пусть он в бой ведёт.
Меня, коль выберете, будет то наградой,
А, коли нет?.. Решает пусть народ!

Не столь уж важно. Будет, как решите.
Нам нужен лучший… Так, то оно так,
И я не буду недоверием разбитый,
Не стану я просить… Ведь я же не пятак!

Коль вы забыли Корсунь и Пиляву?
Вам не нужны победы Желтых Вод? 
То променяйте славу на халяву,
И пусть смеётся сам Искариот!

Пусть вам ловкач расскажет всё серьезно,
А я, как лист сухой, паду к своей земле,
Как пятое я колесо у воза,
И, как десятая вода на киселе…

НУ ВОТ И НОЧЬ… ЗАСНУТЬ ИЛЬ УМЕРЕТЬ МНЕ…
Леса шумят. Не спится. Постарел.
И лунный луч, сквозь тучи перетёртый
Как назидание о сути моих дел..
 
Я УЖ НЕ ТОТ, КАКИМ Я БЫЛ ПРИ СЛАВЕ,
Проснулись рано, у всех гадкий вид.
А в Паволочи дождь. У нас поникли травы.
У ведьмы поперек, у Хмеля – голова болит!  

А ведьма злится, об одном судачит,
Ослушался её, не выслушал совет.
Пусть улетит в трубу, причем куда подальше…
Но нет спасения, да и трубы здесь нет! 

А КОЛИ ГОСТИ В ДОМ СЕЙ ЗАБРЕДУТ,
То как вельмож их примем мы вот тут…
Есть стол дубовый и раздолбанная печь,
На ней почти живого места нет ведь,
Потресканная, в ней нельзя уж печь,
Зато бокалы есть… зелёные, заметьте.
Жар-птица царственная, виноградный лист,
Лев, то что хвост скрутил колечком вниз,
И сажетрус с лошадкой, например…
И целое пристанище химер!

Паны здесь жили. Знатного, быть рода,
Коль много кубков, шкуры на стене.
Бандура, что к игре уж непригодна,
Давно не в деле – это ясно мне.

Резные окна… Потолок атлеты
Который год все держат на плечах.
Подсвечник, из рогов оленьих,
Свечи огарок,.. чтоб развеять мрак.

А на обрывке старом гобелена
Охотник рыжий… и трава, не сено.
Разрушилось всё. Пятна есть повсюду,
Видать сей крепости уж триста с лишним лет.
А вот и статуэтка… Врать не буду,
Как из фарфора дама пляшет менуэт.

А вот колонны. Видно, была зала,
Играл здесь полонез. Теперь здесь мох и тлен…
Подземный выход к речке, и провалье,
И цепи на костях, того кто взят был в плен.

КАКОЙ-ТО РЫЦАРЬ ВЫДОЛБЛЕН В СТЕНЕ,
Любило панство каменных героев.
Здесь жил. Гацал, как дурень, на коне,
И развлекался с девицей младою.

Лицо свое забралом чуть прикрыв,
Щербленный ангел, молится над ним.
Он охраняет, как мерцание ужа
Зелёно-синее мерцанье витража!

И КАК НАПОМИНАНЬЕ О ЛИТВЕ,
Решётки окон, все поросшие в траве.

                 Тут мой покой… Темно здесь, как в тюрьме.
                 И стены крик души моей заглушат…
                 Но часто сплю я этих стен извне,
                 Поскольку стены эти меня душат!

СЕЙ КРЕПОСТИ НЕЛАСКОВЫЕ ПЛИТЫ – 
То возвышение среди одних равнин.
И земли те, что были здесь разрыты,
Есть наважденье желто-красных глин.

                И сверху мне , поверьте, ясно видно,
                Что были хутора, однако ж вымерли. Обидно!
Теперь лишь мрак от башенных бойниц,
Разбиты крыши, высохли колодцы.
Не встретишь больше здесь веселых лиц,
Здесь даже солце больше не смеётся!

     Весь в саже дымоход. Он нелюдим и чёрен,
     И терен здесь. Бурьян и крапива.
     Озёрце маленькое. Цапля ноги моет,
     И среди ночи в крик идет сова.

На землю души смотрят с высоты,
А псы забор подрыли, как кроты… 
Нет ни домов, а также нет церков,
Лишь на пригорке только несколько крестов.
Вот, что осталось от народа бесталанного,
Буквально всё обвито гадостным плющом,
Как будто Ангел Смерти опоённый,
Прошёлся здесь и всё разбил мечом!

              ЧТО ЗДЕСЬ БЫЛО? ЗА ЧТО БОЖЬЯ КАРА?
              Одна лишь смерть. На как случилось так?
              Быть может турки? Или же татары?
              Иль кровь попил хотинский вурдалак? 

Быть может, проходил и именно вот тут
Литовский князь Ольгерд? А, может быть, Кейстут?
Построив множество таких вот крепостей,
На жизнь нацеленных, на счастье и на волю.
Те князи вырезали множество людей,
Творя свои набеги и разбои…

Туман стелился холодом мертвецким,
И танцевало панство па-де-грас…
И разбивали крепости с тобой мы,
Или те крепости до смерти били нас!..

ВСЕ ЗАКРУЖИЛОСЬ В БУРЯХ ПЕРЕМЕН…
Метёт, Летит, как в поле куруина.
Одна лишь только крепость здесь стоит,
Лишь потому, что и она – руина!
Тут пыль и прах. Грибком всё поросло,
Бойницы все в проломах и провалах.
Зато, представьте, в бочках есть вино,
Как будто сами здесь себя поубивали…

                  ТАК НЕПРИГЛЯДНО ВЫГЛЯДИТ МОЙ ДОМ,
                  Душа руин подвластна небесам.
                  И рыцарь павший в битве с потолком,
                  Я, заточивший в эту клетку себя сам!   
                  И кем он был? Владел вот эти замком?
                  Он граф иль князь? Сам умер иль убит?
                  Какого рода эти знатные осколки?
                  И чем мне это в будущем грозит? 
                  Упёрся локтем в каменное ложе…
                  Он в камне ненавидит меня тоже!

ВОТ ТАК ВОТ И ЖИВУ У КАМЕННОГО ГРАФА,
Моя душа – как выпитый графин. 
И превращаюсь я неперестанно
В созданье каменное, словно исполин.

                 Смириться надо… Всё ведь в божьей воле,
                 Зачем же мне рождать опять грехи?
                 И был я счастлив, словно ветер в поле…
                 И, как поэт великий мог писать стихи!

                 Освобождал я Украину из оков.
                 И многим заниматься мне пришлось.
                 И жизненный баланс побед таков, 
                 Что, пусть не всё, но многое мне сделать удалось…


*****

Костенко Ліна. «Берестечко». Частина 8.
 
ВОВКИ ГРИЗУТЬСЯ, МОРДАМИ ТРУЧАЮТЬСЯ. 
М'ясниці вовчі, стовквище густе. 
Чого ви, звірі, мертві ж не пручаються. 
Кого захочете, того собі й з'їсте. 
Відійдете, гладкі і трембухаті. 
А вранці дядько все цабе та цоб. 
Сидять ворони на Господній хаті, 
у мальвах крові сполоскавши дзьоб.
А дядько перехреститься на баню 
та й далі їде, звісив личаки. 
Спускають люди в нетеч-калабаню 
з грузьких дворів юрливі ровчаки.
А я тремтячими руками 
в оцій фортеці день по дню 
тіла, погризені вовками 
в бездонну душу хороню
А ХТО Ж ВАС, ХЛОПЦІ, ЗМІРЯЄ ОЧЕРЕТИНОЮ? 
Хто в чистім полі витеше труну? 
Хто пом'яне сльозою, хто четвертиною? 
Хто заболить словами об струну? 
Хто вас впізнає у кривавім клоччі? 
Хто крім дощів поткнеться вас обмить? 
Хто гайворонням вицабані очі 
червоною китайкою затьмить? 
Які ж вас дзвони одридають? 
Хто проведе у Божу путь? 
      Своїх — то з честю поховають 
      А наших — просто загребуть. 
Назвуть вас зрадниками, страдники 
імено ваше осквернять. 
А раз ви зрадники, то й зрадники 
то можна й землю зарівнять. 
Та не яку ж, а вашу власну, 
що ви за неї полягли 
Ви ж до чужих земель не сласні. — 
кого ж ви зрадили коли?! 
Яку порушили угоду, 
чого хотіли не свого? 
Таж зрадник власного народу — 
хто вірний ворогу його!
…А ХЛОПЦІ БРЕДУТЬ ЛІСАМИ. 
Хто не умер від ран. 
їсть болотяну чичву і лісовий катран.
Нема кінця учепистій біді. 
В голодних селах вимерли цимбали. 
Убиті коні в моховій воді. 
де рештки мого війська видибали.
Убиті коні… потязі боліт… 
і я один на всенький кругосвіт…
Поставлю свічку при іконі. 
Та й вип'ю ще раз. Отако 
Розпряга-а-айте, хлопці, коні! 
Розпрягайте, хлопці, ко —
Ні! 
Піду на Запоріжжя. 
Дожидатись перестану. 
Я ж їх перевішаю, я ж їх переріжу. 
я ж перед ними на коліна стану! 
Я їм скажу: чортові душі. 
є ж іще сила в цій булаві! 
      Я ж не лежень, я ж дужень, 
      я ж того й занедужав, 
      що не знав, чи ви хоч живі.
Я їм скажу: вибирайте гетьмана 
визволяйте край з-під кормиги. 
Ну, а я… Зрештою, геть мене. 
коли я вже вам не до шмиґи
Той чи інший, це вже однаково. 
Аби кращий, хай буде так. 
Я ж не піду, 
           як титар із карнавкою 
довір'я назбирати на п'ятак.
Як ви забули Корсунь і Пиляву, 
як вам на греця слава Жовтих Вод, 
то проміняйте славу на халяву, 
і засміється сам Іскаріот!
Хай булави дохопиться проноза. 
            А я покочусь по оцій землі — 
п'ятим колесом вашого воза, 
десятою водою на киселі…
ОСЬ ТІЛЬКИ НІЧ… 
              ЗАСНУТИ Б ЧИ УМЕРТИ… 
Ліси шумлять. Не спиться. Постарів. 
Волочить місяць промінь перетертий, 
як зав'язку гранітних постолів.
Я НИНІ ВЖЕ НЕ ТОЙ. МЕНІ ВЖЕ НЕ ДО СЛАВИ 
Уранці встати, думаю, чи варт? 
У Паволочі дощ. У нас принишкли трави. 
      У відьми поперек. У мене голова.
Та відьма все бурчить. У неї що не спомин — 
що я її не слухав, не вірив, а дарма. 
Та відьма як сльота. Хоч би літала в комин. 
Та в цій фортеці й комина нема.
АЛЕ ЯКБИ НАМ ГОСТІ ЯКІ ТРАПИЛИСЬ, 
тут навіть є щось схоже як для трапез. 
Дубовий стіл і старовинна піч. 
І хоч склепіння проточили зливи. 
і вже та піч розтрісла увсібіч, 
ще кахлі є зеленої поливи — 
якась жар-птиця, виноградний лист 
      і лев зелений, китичкою хвіст 
І сажотрус з драбинкою, і кінь. 
і ще химерних кількоро створінь
Пани жили. Мабуть, якогось древа. 
І кубки є. Начиння для потрав 
Розсохлася бандура зброярева — 
у простінку стоїть. Мабуть, давно не грав
Стрільчасті вікна. Ще й якась небога 
тримає стелю в себе на плечі 
І на гіллі оленячого рога 
ще навіть є недопалок свічі.
І на старому клапті гобелена 
рудий мисливець і трава зелена. 
Все занепало, все взялося плямами. 
Вже цій фортеці років триста є. 
Та при дзиґарку пані порцелянова 
все ще на мармур ніжкою стає…
А ось колумни. Певно, була заля. 
Тут грали полонез. Тепер тут тлін і мох. 
Підземний вихід до ріки. Провалля. 
І кості в ланцюгах. Мабуть, тюремний льох.
ЯКИЙСЬ ЩЕ Й ЛИЦАР Є ТУТ У СТІНІ. 
Любило панство кам'яні парсуни. 
Колись тут жив. Тут гоцав на коні. 
Ці вина пив. Любив якусь красуню.
Прикрив лице забралом кам'яним. 
Надбитий янгол молиться над ним
І стежить тихі поповзи вужа 
зелено-синє око вітража
А ЩЕ ТУТ Є, ІРЖАВЕ ПО ЛИТВУ, 
мале віконце ґратками в траву.
Тут мій покій, де темно як в тюрмі 
Де я ходжу, і стіни мене глушать. 
А часом сплю надворі на кошмі, — 
під небом сни за горло так не душать.
ЦІЇ ФОРТЕЦІ НЕФОРТУННІ БРИЛИ — 
єдиний пагорб серед цих долин. 
І скрізь по схилах — мов кроти нарили — 
червоних, жовтих кольорових глин.
Мені далеко видно тут згори. 
Колись були тут села, хутори.
Тепер лиш мури оборонних веж. 
Осипався ґонт. Вода втекла зі студні. 
І по долинах щедрих узбереж 
вже не квітують села многотрудні.
Ген мріє комин, чорний від пожоги. 
Усе в тернах. Бур'ян та кропива. 
Малий ставочок. Чапля миє ноги. 
Вночі кричить болотяна сова. 
На землю душі дивляться з небес. 
І риє призьбу здичавілий пес. 
Ані двора. Церковці й поготів. 
Лиш на узгір'ї декілька хрестів. 
Оце й весь слід народу безталанного. 
Гончарські печі заросли хвощем. 
Пройшов по селах смертоносний Ангол. 
дорогу в рай показував мечем…
ЩО ТУТ БУЛО, ЯКІ ЩЕ БОЖІ КАРИ? 
Хто спричинився до таких заглад? 
То налітали турки і татари. 
То облягали хотинський боркулаб.
Колись, мабуть, проходили десь тут 
литовський князь Ольґерд або Кейстут.
Набудувавши кам'яних твердинь, 
посівши край по всі його тополі, 
тут потім рід шляхетський не один 
чинив свої наїзди і розбої
То ткав туман великодні мертвецькі. 
То танцювало панство па де грас. 
То ми шаблями брали ці фортеці, 
то ці фортеці добивали нас.
ВСЕ ЗДІЙНЯЛОСЯ В БУРЯХ ЛИХОЛІТЬ. 
Мете, летить, як в полі кураїна. 
Лише оця фортеця ще стоїть 
нездвижно, бо вона уже руїна. 
Тут пил і прах, і цвіль, і порохно. 
У мурах скрізь проломи і провали. 
Але в пивницях є чомусь вино. 
Мабуть, усі усіх тут повбивали.
ОЦЕ ТАКА ТЕПЕР МОЯ ОСЕЛЯ. 
Душа руїн відкрита небесам. 
Ще й лицар той. Над ним упала стеля. 
Скришився мур. Тепер ми сам на сам.
І хто він був? Володар цього замку? 
Чи граф, чи князь, убитий чи помер? 
Яких родів шляхетному відламку 
в якому сні приснився я тепер?
Уперся ліктем в ложе кам'яне. 
І в камені цей пан ненавидить мене.
ОСЬ ТАК ЖИВУ, У КАМ'ЯНОГО ГРАФА. 
Дивлюся в поле з обімшілих веж. 
Моя душа як випита карафа. 
Здається, я вже кам'янію теж.
Змиритись треба. Все у Божій волі. 
Чого ропщу, примножую гріхи? 
Я був щасливий, дякуючи долі. 
Могутній був і вільний від пихи.
Я Україну визволяв із пут. 
Я мав з людьми велике суголосся. 
Зробив я діла, може, і не гурт. 
А щось та щось мені таки вдалося.

ID:  557639
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 06.02.2015 09:49:44
© дата внесення змiн: 06.02.2015 09:49:44
автор: Володимир Туленко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (345)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
x
Нові твори
Обрати твори за період: