Жовті капці біля ліжка,
На стіні висить портрет,
В ліжку мати, болить ніжка,
Сім десяток літ не мед.
Йшла за хлібом, було слизько,
Посковзнулася умить,
Допоміг їй, йшов хто близько,
Ось нога тепер й болить.
Проживає в самотині,
Син рідненький на війні,
Важко жити мамі нині
У нервові наші дні.
Добре хоча є сусідка,
В неї милий чоловік,
Помагають мамі зрідка,
Бо минув вже майже рік
Як синок, що на портреті,
Захищає рідний край.
Піють півні уже треті,
Кажуть сонечку – Вставай!
Але мати ніч не спала,
Бо турбує її син,
Замість нього б воювала,
Бо у неї він один.
Головне щоб не загинув
Й ворогів щоб переміг,
Рідну б маму не покинув,
Жити їй би допоміг.
08.01.15.
