Ми підемо, кохана, через місячні роси,
Під вербою присядем рахувати зірки,
Там де вітер легенький запах вишні розносить,
А в гаю, край дороги - солов’ї-співуни.
Твої коси духмяні, моє серце дурманять,
Оченята, як небо, відбивають зірки,
Солов’ї своїм співом, мені серденько ранять,
Осідає пилюка на побиті шляхи.
А вуста з поцілунку відірвати не сила,
В осоці під вербою запищали в’юни,
Тобі ніч ця розкаже, як люблю тебе, мила,
А колись оцей вечір до нас прийде у сни…
Хмари ключиком Місяць заховали у скриню,
Ти до мене схилилась, наче острах узяв,
Так сиділи ми, люба, коли зіроньку ранню,
Перший сонячний промінь вдень із неба прогнав.
Теплий і затишний вірш! 
