Їх можна впізнати – в них очі, як зорі,
Гуляють, узявшись за руки, щодня.
Мов світлі два паруси, в темному морі,
У морі людському пливуть навмання.
Та ось зупинились, ступивши два кроки,
Цілуються ніжно, немов голубки…
Хіба це важливо, по скільки їм років,
Якщо у них квітнуть і очі, й думки?
Ви їх не судіть і не смійтеся, люди!
Це диво кохання проходить повз вас.
І, може, на серці теплішати буде,
В душі озоветься забутий той вальс…
Ви їх захистіть від ханжі і від хама,
Які так брутально паплюжать життя.
Нехай не торкнеться брудними руками
Ніхто до святого цього почуття!
Вони ж серед натовпу, ніби блаженні,
Нікого й нічого не бачать удвох,
І зовсім беззахисні ці навіжені…
То ж, хай їх спасе і помилує Бог!
2012
Написано прекрасно!..Когда такое видишь - умиляет!..Улыбка на лице играет,..себя вдруг сразу вспоминаешь...Такими были,как они!..И так же целовались,и за руки держались,..и взгляд косой не замечали,..мы в облаках с любимыми летали!...
Ніла Волкова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо огромное! Рада Вашему вниманию и поэтическим комментариям!
