...З розповіді співробітниці, і доброї подружки...
Вона прийшла в короткому чорному,
Ховалася за великою пальмою.
Бачила – він курив нервово в сторону,
І на вихід поглядував.
Сльоза скотилась непрохано,
А вона очами
Обнімала його постать закохано,
Цілувала безтямно…
І сповзала одежа з дужих плечей,
І летіли ґудзики…
А кафе було сповнене тіней,
Та глушила музика.
Його губи - опіками до грудей,
Полум’я пристрасті
Вирвалось до безтями!...
…Все ховалася від себе і від людей
І пішла.
Бо одружений
був коханий…
То моя маленька таємниця, пустотлива така... , як під вашим столом киця
Ні, не справжнє, але справжнє теж звучить Ла-ла-ла..., а далі щось із рисом пов’язане
Bogdan_Сhorniy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І-риска? Ма-рися? Та-ма-рикс? Зізнавайтеся, а то зараз увесь алфавіт переберу!
Зрада чи ні? Це питання! Якщо, дійсно кохання..., то ні...берегти вірність, напевно, потрібно собі, а мати стосунки з людиною яку не кохаєш... це ще одне питання?!
Bogdan_Сhorniy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так... запитання, запитання... А праве, напевно, справжнє кохання?