Сад на весні в білім цвіті,
Бджоли гудуть і джмелі,
Маки цвітуть в раннім житі,
Гонять хрущів солов’ї…
Мама у білій хустині,
Сіла на лавку в саду,
Їй захотілося нині,
Долю згадать молоду…
Коли удвох в цвіті вишень,
Як гомоніли хрущі,
Тихо при Місяці вийшла,
Попід вишневі плащі…
Бігла босоніж по росах,
По пелюстках, наче сніг,
Що на траву й чорні коси,
Снігом лягали до ніг…
Потім зірки рахували,
Місять ховався й мовчав…
Жодної ночі не спали,
Коли садок зацвітав.
І на щоці намистинка,
Перетворилась в сльозу
І пригадалася мамі,
Біленька вишня в саду…
Гарна алегорія. Як опадає вишневий цвіт в саду, так відлітають у небуття наші роки, молодість, життя неквапливо. Цей образ часто використовують у своїх художніх творах класики. Вітаю, Віталію, - Ви серед них.
