|
Я цілий день чекав удалу мить
Тобі у вечір раптом подзвонити,
Щоб запитати: "Що тебе болить?
Чи можу я для тебе щось зробити?"
Чекав...не їв...дивився на пташок,
Ввімкнув кіно цікаве та кумедне,
Таке приємне ,ніжне, наче шовк,
І зрозумів: "Життя моє нікчемне".
Тебе зустрів жовтневим, теплим днем,
Тебе не знав, та серденько раділо,
Воно горіло пристрасним вогнем,
А я...не знаю...був, чомусь, не милий.
Немов відчув, що ти, ти саме та,
Яку шукаю, хоча розчарувався
Я у коханні, зникло мов життя,
Яке я пестив, грів, та нервувався.
Настала ніч, та я не подзвонив,
А серце рвалось, мучилось, страждало,
Такий, бездарний, знову «затупив»,
Хоч знаю, знаю, серденько б співало.
Тому й пишу банальні ці рядки,
Бо я, чомусь, вагаюсь подзвонити,
Та знай – люблю, словами не простий,
Без тебе сумно якось мені жити.
28.1.2014
ID:
498078
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.05.2014 15:49:22
© дата внесення змiн: 10.05.2014 15:49:22
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
та довго не думайте...а то інший подзвонить 
