Двадцятий вік спинився біля тину.
Священна хата – криком самоти.
Отут на світ прийшла проста людина,
щоб землю рідну словом освітить.
Свята світлиця вбрана рушниками.
І образи, й на покуті – свіча.
В барвистих квітах – вічна мати Ганна,
і світлий сум в згорьованих очах.
Приспів:
Рідні до болю лиця –
мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Тут народивсь Василь.
Мріє в задумі Удай,
плине в Сулу й Дніпро.
Йдуть до світлиці люди.
Тут струменить добро!
І Василева правда – гори рушить.
І знову, й знову – повінь і жнива.
Байдужих будять і лікують душу
нетлінні, мудрі, праведні слова.
В широкий світ сягла стежина сина
з фортеці духу на семи вітрах.
Тут білолиця мила Батьківщина,
отут – його духовності вівтар.
Приспів:
Рідні до болю лиця –
мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Дивиться в світ Василь.
Хаті сумній на втіху –
дивний калини квіт,
мальви під саму стріху,
лебедів клич-політ…
