Я навчала тебе ходити крок за кроком.
Годувала тебе із ложечки й милувалась.
Залюбки завжди робила з тобою уроки,
Щоби потім, з тобою ж, до несхочу награватися.
Чула всі твої скарги і побажання.
Дарувала тобі, до крихти, усю любов.
І надмужньо терпіла усі твої міні-повстання,
У яких обливалась лиш серця мого кров.
І весь час до мене підступно кралася старість.
Я трималась, не піддавалась з останніх сил.
І коли, програвши цей бій, їй віддалась,
Я просила тебе, щоб ти лиш мене
Любила.
Щоб ходила зі мною терпляче, крок за кроком.
Годувала із ложечки і, як я, милувалась...
Й мої очі, й без того завжди вогкі,
Лиш благали тебе, щоб ти мене
Не цуралась...
Я не прошу у тебе дорогих подарунків.
Не купуй мені ліків, ліки для мене - ти.
Ти приходь.
Бо, можливо, коли вкотре розпустяться бруньки,
Тобі вже не буде до кого, сонце моє, прийти...
І коли ти приносиш для мене зготоване печиво
Чи майструєш на зиму мені тепленького светра -
Мені, рідна моя, від цього стає легше,
Бо я бачу, що те, що вклала в тебе, не змеркне...
Не свари мене, прошу, коли я щось забуваю,
Щось не так роблю, чогось не розумію...
Мені вже, дитино, рукою подати до раю,
І любити тебе - це все, що тепер я вмію..
