Добре бути вдома. Особливо якщо буваєш тут дуже рідко, і це неперевершене почуття коли під’їжджаєш до дому і бачиш знайоме поле, до болю знайому стару плакучу іву, що розкинулася при дорозі, ту саму іву на якій три роки тому було викарбувано імя твого першого кохання. В відразу накриває хвиля спогадів. Перше кохання… цікаво де він зараз? Минуло вже три роки і в мене вже не лишилося жодних почуттів, ні кохання, ні ненависті за розбите юне серце, лише спогади… і все таки цікаво…
Мама зустрічає. Як завжди сльози радості від довгожданого візиту блудної доньки. Ну як сказати блудної. Рік тому тікаючи від реального життя і від всього того тяжкого вантажу що незвідкіля впав на плечі 17 річної дівчини, тікаючи від бажання померти і звільнити людей від мого нікчемного , сповненого дурниць існування, я поїхала до міста, вступила до університету, і ніби почала життя з чистого листа. Додому за рік зявилася лише на новий рік і зараз на літо.
Мммм так, дома звичайно дуже добре, але після того як два дні просидиш вдома без натяку на цивілізацію, потроху починаєш їхати зглузду. Забите село, зв’язку майже нема, про інтернет я взагалі мовчу… Три канали телебачення по яких бабуся безупину дивиться свої мильні опери називаючи їх «жизнінне кіно». Ці два дні для мене тягнулись як пів року в гуртожитку…
Сьогодні ввечері я точно вже не зможу просидіти в чотирьох стінах.
-Мам, я гуляти!
-Куди? О котрій повернешся?
-Не знаю. Пройдуся селом, може когось цікавого зустріну) Повернусь коли повернусь. Не хвилюйся.
Так і справді пройшовшись рідними вулицями мені нарешті вдалося відійти від міста, всіх хлопотів що лишилися в шумному та задушному мегаполісі. Вирішила навідатися до колишньої однокласниці Райки. Колись дружили з нею, хоча я і була однією з кращих в класі, а вона закінчивши 11 класів так і не навчилася правильно читати та писати, я промовчу вже про математику. Хоча різниця в нас була феноменальна, все одно знаходилися спільні теми , інтереси. Подруга не була тупою від природи , просто її сімя м’яко каучи була не дуже благополучною, девять дітей в сімї і батьки пияки, погодьтеся не найкраще середовище для нормального виховання. Вже майже рік її не бачила…
Прийшла до її калітки.
_ оО_ Лідка! Прівет! Тобі чого треба?- зустріла мене її мала сестричка Светка
-А Рая вдома?
- Вона до Саші пішла, сучка. Скоро прийде, а шо ти хотіла?
- Та нічого, я тут на неї почекаю
Мммм…так поняття «скоро» значило для мене майже пів години на її лавочці. За ці пів години мені вистачило побаченого мабудь на все життя. Коли з будинку доносяться шаленні крики сварки з триповерховими матами . Вереск, плач, мені щомиті здавалося ща там когось убивають. Було жахливо спостерігати, як Катькині братики та сестрички віком приблизно від чотирьох до чотирнадцяти років, сиділи під забором розкурювали сигарети і запивали все це домашнім винцем яке вони вкрали у батьків. Діти в яких життя тільки починається, квіти , що тільки-тільки почали розпускати свої пелюсточки , які ще не бачили допутя світу Божого, вже вбивають себе нікотином в припивку з алкоголем, з їх вуст злітають слова які я в свої вісімнадцять не тещо вимовити, навіть подумати боюся...
О, нарешті в глухій темляві вулиці почав прорізуватись високий силует людини, двох людей… дивно , з ким це вона надумала прийти? Я підскочила, і на радощах , що мені нарешті вдасця покинути це богом забуте місце, кинулася до Райки...
ID:
468480
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.12.2013 02:08:59
© дата внесення змiн: 03.04.2014 18:44:34
автор: Ольга Рорбах
Вкажіть причину вашої скарги
|
