І що у тій Лукерці він шукав:
Така ж пісна була і неохайна...
Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...
Йому б - до пари, а вона ...звичайна.
Чи він не слухав, а чи не хотів,
А говорили ж бо про неї люди...
До неї, мов на крилечках, летів,
І мріяв, як удвох любитись будуть:
Зів'ють гніздечко, заведуть діток
(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).
І все удвох. І цілий світ на двох...
От так... Любов засліплює і зрячих...
А потім - зрада... І не стало крил.
Не вмів кохати він наполовину.
Як він любив... Він так її любив...
Так і помер з думками про родину.
Його могилу в Каневі щодень
Видублюють вітри, дощі полощуть.
А он-де жінка в чорному бреде -
Через віки - до генія на прощу.
О... Я колись грала у виставі "Останнє кохання Тараса Шевченка". Автор сценарію - Володимир Працьовитий. Образ Ликери Полусмакової був такий же як у вас у вірші) Гарно)
Лариса Журенкова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так цікаво... Приємно, коли твоє бачення збігається з чиїмось...
Обожнюю геніальну творчість Шевченка.
