Та не однаково мені
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Т.Шевченко
Йшла Бабуся…
Йшла у вицвілій свитині й адідасах
Так незграбно величезних, вздовж по трасі –
Своїй сірій одежині не стидалась,
Все життю своєму стиха посміхалась…
А воно такеє рідне, аж до болю,
Прикипіло щемом в серці, незабутнє,
Що не викинеш – бо є твоєю, доля –
Тінню слідом у самотніх сірих буднях.
…Народилось у Бабусі аж три сина –
Не судилося дійти їм до Берліна,
Десь зосталися, в степах, чи у болотах, –
Та у пам’яті їх лиця,… дивним злотом.
Татуся в синів ота лиха година
В тридцять сьомому забрала, без провини.
Йшла Бабуся у тридцяті й сорокові…
Може двадцять перший вік мине без крові…
У село сусіднє йде, щоб помолитись
І до Бога, що життя дав, прихилитись –
Таке довге й ні до чого… як наснилось…
Всім на очі, щоб нам Совість пробудилась.
02.10.2009р.
так, поетично...ніби всю епоху ввібрала в своє життя старенька - від 30-х,40-х до сучасних "адідасів". На наших бабцях варто вивчати історію, не на шкільних книжках.
У мене було дві бабусі:Ліза з Полтавщини і Палажка з Запорізьких країв.
Прожили обидві непросте життя. Кожна за 90 літ. Як вони мені багато дали для росту душі...
Дкую, Анно (в мене дружина Аня), заходьте, коли Ваша ласка, буду радий.
Спасибі за візит.
Спасибі за співчуття стареньким.
Звісно - жаль. Хто думав, що доживем до такого. І це при таких крутих автомобілях і мільйонерах ха їх кермом, ще й грязюкою обляпають в кращому разі...