|
5-тий клас життя лиш починаєтся,
відтоді залишила віру в Бога...
Живе, нічим не переймаєтся,
нема до церкви в серці вже дороги.
Нема думок... Що в небі хтось існує,
що присутні в світі вищі сили!
Що нами Бог керує! А душі мають крила.
Жила сценарієм невіри егоїста,
через рід дійшла до алкоголю
не турбувало те що творится у місті,
котилась в пропасть доля.
Спиртне давало насолоду,
втікала вечорами з дому
щоб з друзями біля заводу,
розписати кілька пляшок рому.
Так через рік почалась наркота,
не думала від неї відмовлятись
нова розвага все розвіяла в очах...
До порошку зуміла швидко вже пристосуватись.
Світ прекрасним виявлявся,
метою було накуритись та напитись
навіть сірий день у сміх перетворявся,
не виникало намірів спинитись.
Уперше над життям задумалась,
у одинокій камері вязниці
та серце не розчулилось,
не хотівши перехрестившись тричі.
Після дози кайфу чергової,
магазин пограбували
та викрали горілчанні напої,
та цього було замало...
До смерті охоронця збили,
тієї ночі, та на наступний день зловили
пізнавши чий це "почерк".
Дивилась в небо через грати
так хотілось дозу, та лиш де небуло взяти,
жах що бачать очі Божі...
Задумавшись питання задавала,
сенс її життя у чому?
Хвилина відчаю настала,
і хотілось так до дому.
Чому в 15-цять спробувала так багато,
секс, алкоголь й наркотики
а в 17 дивится крізь грати.
Скільки їй іще доводити.
Три місяці минуло,
вдалося вибратись з вязниці,
тяга знову нюхати та пити чомусь,
і тюрма була - прості дрібниці.
Входила в колишнє своє існування,
та вчинки стали боком вилізати
наступило покарання,
за те що незуміла цінувати.
Ноги й руки виразки покрили,
завагатніла незнаючи від кого
волочилась, пила та курила,
непросила допомоги в Бога.
Чоловіки неначе слайдами мінялися,
життя малечі закінчилось,вона тинялася,
стався викидень і дитяче серце більш не билось.
Ще за рік те саме повторилось,
лікарі непліддя діагностували,
життя не давало милість,
й це ще більше напиватись додавало.
Минали дні, роки спливали,
здоровя все ставало гіршим,
в друзів ночувала, біля біржі.
І розтулив Бог хмари
нестерпів розпустницю жаліти,
послав він кару, хворою Віл Снідом.
Різко втратила вагу, лікарі розводили руками,
два місяці і край життю, це уже лякало.
Наважилась батькам все розказати,
повернутися додому.
"Пробачте... Мамо. Тату.
Я хочу жити по новому...
Батьки простили та не зразу,
зустріч не з приємних:
"Як же сталось дочко наша,
що живеш даремно"
Жахливі дні настали,
боялася заснути,
сторінки митєвостей гортала
і лікаря слова так важко їх забути.
Про наркоту й думок не було.
Сьогодні 1 березня, весна,
у вікнах цвіт дерев їй чулось.
"Вона остання... Думала вона".
Мати плаття прасувала
туфлі пастувала із плачем,
чорну хустку вже приготувала
і на душі вселився тихий щем.
Бачивши на власні очі,
просто жах...
спливають ночі
і сльози навернулись на устах.
Здавалось що життя згорає,
мов свічка тліє
Всевишній за гріхи карає,
немає вже надії.
Стукіт на наступний ранок розбудив,
в дверях стояв старець
на церкву милостиню він просив,
хоч кілька копійчин у гаманець.
Розповідав яким Христос є добрим,
у неї серце країлось
і на хресті хоробрим,
в думках за все покаїлась.
І так у церкву потянуло,
в неділю з мамою пішла на Службу Божу
серце Богу відімкнулось,
була надія Бог нам допоможе.
Переступила поріг храму,
і холод біг по тілу,
від свічів із вогнями
ледь зумліла.
Посповідалась, та запричастилась
на душі так легко видавалось,
щой не снилось.
Молилась впавши на коліна,
навіть після чергової дози
не було такої переміни,
щоб співало серце й розум.
Почула що господь із нею,
і дає її лиш шанс, і ніяка фея
їй не дасть такий аванс.
Лише б невтратити боїтся
в той день шбурляла всі напої у сьмітник,
мовляв котися звідси
в душі вже демон зник.
Це крок до щастя,
і сподівання в чудо
що виберется з пастки,
що затянули наркотичні люди.
Пішла на перевірку,
медики узяли кров,
в дві пробірки
і результатів день прийшов.
А ноги наче підкосились
Вітаю! Ви будете жити!
слова неначе снились,
які це є щасливі миті.
Результат ви цілком здорова,
так на папірці було написано
немов відняв їй мову,
і підпис лікаря залишено.
Це чудо наступило
ніхто із медиків не вірив,
що сталася то Божа сила
її очами лікар міряв.
Здавалось що у друге народилась
відвідувала курси реабілітації,
по іншому вже жити вчилась
старець мав рацію.
Всевишній добрий пробачає
сьогодні в неї свято,
та до кінця життя урок свій має
Бога не потрібно забувати!
29 травня 2012 року...
ID:
409760
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.03.2013 10:25:09
© дата внесення змiн: 06.03.2014 22:16:09
автор: Ель Демір
Вкажіть причину вашої скарги
|
