Чомусь весна тихенько плаче зранку.
А сльози неутішні і гіркі.
Та як узнать таємні забаганки:
Від чого ллються сльози, як людські?
А, може, вона плаче без причини,
Бо іноді душа того бажа.
Поплаче серце й ніби відпочине.
Ну з ким, скажіть, такого не бува?
Півдня лилися сльози горемичні,
А потім враз посипав густий сніг.
Та для весни такі капризи звичні.
Дивися: уже капає із стріх.
А тільки сонце визирне з-за хмари,
Весна про сльози швидко забува.
І на очах збуваються вмить чари:
Із бруньок уже квітка визира.
Весна і жінка з сумом так повінчані.
В обох вразлива лагідна душа.
Красою дивовижною заквітчані,
Яка цим дивом світ весь потіша.
Гарно, влучно і чуттєво. Такі вони - весна і жінка...Стільки у них спільного.Слово "чутка" з російської.В українській кажуть "чуйна".Але тут ритм зіб'ється...Може "в обох вразлива лагідна душа"?Але це лише пропозиція, можете не зважати.А вірш - гарний, душевний.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко, за увагу. Виправила. Дійсно, так краще, як ви запропонували.
Весна і жінка з сумом так повінчані.
В обох вразлива і чутка душа.
Красою дивовижною заквітчані,
Яка цим дивом світ весь потіша... Гарно...але за нас не забувайте....
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не хвилюйтеся! Ми про вас ніколи не забуваємо, бо ви крокуєте з нами поряд все життя. Ви ті, кого ми любимо, хто дає нам радість та натхнення!