Прости мене за те, що із дитинства
Ніяк Тобі освідчитись не міг.
Мені здавалось, Ти шукала принца,
Тож я слова Любові приберіг.
Життя летіло, клекотало здуру,
Та скільки пам’ятаю я себе:
У кожній стрічній я шукав Лауру*
І в кожній юнці бачив лиш Тебе.
Роки летіли з іншого сторіччя
У простір; їх думками замело...
Життя нас розкидало по узбіччям,
А потім несподівано звело…
Напровесні зустрів Тебе, у квітні….
То був казковий мелодійний сон…
Але, на жаль, ми в ньому не самітні
І це для наших душ Армагеддон…
Прости мене, нема у світі принців;
А та любов була мов з кришталю…
Шкода, що у далекому дитинстві
Я не признався, що Тебе люблю…
Лаура*-монумент (із білого мармуру) якої знаходиться у Кафедральному Соборі м. Кам'янця-Подільського. Неперевершеної краси юнка...
"Життя нас розкидало по узбіччям,
А потім несподівано звело…" - часто в житті так буває. Душевний вірш.
ЩАСТЯ ВАМ, ЮРО, ТА ПРИЄМНИХ ПОДАРУНКІВ ВІД ДОЛІ!
Юрій Цюрик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00