О, хто вона - ця жінка, що навпроти?
То сипле сміх, то стеле щедрий сум...
Ледь вловлений очей тужливий дотик,
Ледь вчутий передзвін журливих струн.
Уперте пасмо сивої печалі -
Крило жалю на зболене плече.
То серце прямовисним зойком вжалить!
То словом, наче вуглем, обпече...
О, хто вона - ця лада безіменна,
На попелищі вицвілих надій?
І ніби зовні - світла, тільки темна
Зажура оселилася у ній.
Мовча́зне скерцо б"ється межи люди.
Як шашіль - ноти прикрі до розмов.
Хоча й глибо́ко біль сховала в грудях
Та жінка дивна - втрачена любов...
(24.07.12)
мммм.... яка ж вона насправді дивна!
начебто і відпустила її сама, начебто і жаль за нею...
ех, складно все це, але ж ти нереальна майстриня слова! чудово,що маю змогу тебе читати!!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Юлечко, за слова хороші... І Твоє "мммм..." божественне...
Дякую, моя Соняшна!
І, до речі, вітаю з видруком у "Дніпрі"!!!
Молодчинка, що скажеш...