Музика Вівтора ОХа
Слова Олександра Печори
(Мотив у півголосу)
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
Ви пане Олександре, справжній співець рідної землі. Надзвичайно приємно, що моя мелодія обрамляє такий гарний вірш. Якби хтось заспівав - була б пісня.
І солодко від спогаду і щемко. Та ще і чудова мелодія підсилює відчуття болю, смутку, жалю. пам"ятаєте як співалось у відомій пісні (даже птице не годится жить без родины своей)
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Їсківці (тепер Ісківці)- не моє рідне село, та тут народився мій друг-наставник, відомий письменник Микола Костенко (нині полтавець) і чимало друзів проживають - для них і про них пишу.
