Знову потреба
бігти до неба,
топитись в загравах,
тягнутись до тебе,
смикати з неба
чарівні мости.
Прогулятись веселкою,
мов звичною стежкою.
Вплітати мов стрічки
світанки і роси
і твої поцілунки
в чорно-кавові коси...
Жбурляти відбитки
полотняної свитки
зшитої хмелем
з ромашок й волошок...
І знову потреба
чіплятись за небо,
бігти за хмари,
ганяти отару
вершкових корів
пружно впивається
петрів батіг.
вустами торкається
сонячний зайчик
пелюсток латаття,
небесного плаття,
смаглявих плечей,
відьмацьких очей...
І знову потреба
гуляти крайнеба
топитись в загравах,
тягнутись до тебе...
Гарно!
Наче читала це ще раніше, мабуть трохи скорегувала, да?
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
отакетобі...та роскусила... І РАДО МЕНІ З ТОГО, бо таки є людина яка слідкує за моєю творчістю!!!Танюша, а за твою увагу тобі цьом! ДЯКУЮ!!! Вчора на серед дороги мене зупинив петрів батіг своєю невимовнопростою красою. так захотілось щось написати, та щось згадувались рядочки зі вже написаного...так вірш сюди і просочився...