Десь весна увірвалася теплим потоком,
І нестримністю рим, і жагою у серці,
Що відлунює в ритмах любовних інерцій,
Відкриває бажань потаємнії дверці
І наповнює світ життєдайності соком.
Десь бентежні вітри заціловують віти,
Що у сонячнім сяйві бруньки розпускають.
Там принадами березень в грудях стискає,
Там знайдеться для кожного щастя окраєць
І душа себе світлом по вінця наситить...
Я ж холодним провулком вертаю додому,
І мене обіймає лиш вітер колючий,
Що розшарпує коси мої надто рвучко,
Що єдиний печаль мого серця озвучив,
Розриваючи скроні надривами грому.
Я сама, серед ночі, в безсоння лещатах,
Ловлю погляди зір, що здаються так низько
І на груди небесні лягають намистом,
Досі мрію про нашу омріяну близькість
І про весну на двох, у маленькій кімнаті...
Десь ясні небеса напувають дощами
Розтривожене гро'мами лоно землиці.
Озираюсь назад – мерехтять чужі лиця.
Та попереду світло і серце іскриться,
Бо за мить ти торкнешся до мене вустами!…
Не вертайте холодним провулком додому.
Вибирайте проспекти просторі і світлі,
Щоби пестились коси у теплому вітрі,
Щоб під ноги стелились троянди розквітлі,
Де б Валькірії серце забуло про втому.
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та це я коли повертаюсь додому, змушена проходити через маленький лісок, колись там було зовсім похмуро, лиш недавно вимостили стежку і поставили ліхтарі... у вірші - мої реальні відчуття... Дякую Вам, пане Валентине, за такий гарний відгук!
Дякую Вам, пане Валентине, за такий гарний відгук!
