раніше думала,що заздрість це дуже погане почуття,але тепер розуміти починаю,що гірше тоді коли усвідомлюєш,що ця заздрість у тобі все більше сил набирає і нікуди не зникає. А у вас ніколи не було такого,коли бачиш багато щастя,радості,кохання навколо і з нестерпним почуттям усвідомлюєш свій сум у всьому цьому щасті та насолоджуєшся смаком власних гірких сліз.Так ти й надалі посміхаєшся і кажеш, що все гаразд,в той же час розуміючи,що біль стискає твоє серце і заздрість вже й не відчуваєш,бо знаєш,що щастя все яке навколо можна лише в рожевих окулярах побачити.Не залишилось у світі нічого щирого,доброго...В голові безліч думок,на серці і душі різноманітні почуття,але ж чому коли запитаєш про них-зникають вони кудись..
