***
Мене нема... То тінь самотня,
Що знов вигадує мене!
Душа - приречена безодня
З упертим наголосом "не"!
Та ще надія... Вже безглуздя!
Обтру́шений старий горіх...
І розум - невблаганна кузня,
Що загартовує на гріх!
Десь впала віра у дорозі,
Кудись ішла і не дійшла...
Притихла, певно, на морозі
Між інеє́вого шитва...
Ну що ж... Прощай! Мене немає!
Самотня тінь уздовж узбіч,
Останнім болем дотліває
Поміж упертих протиріч...
(23.1.12)
Она всегда успешная и сильная.
Она всегда красивая и стильная.
Она не плачет, когда очень больно.
Она всегда во всем собой довольна.
Она имеет право на ошибки.
Она встречает трудности с улыбкой.
Она прощает тех, кто заблудился.
И отпускает тех, кто не простился.
Она не мстит, оставив это слабым.
Ее приводит в восхищение отвага.
Она не создает себе кумиров.
Она живет и правит своим миром.
Она не ищет разногласия во времени.
Она не признает узды и стремени.
Она живет в стихии перемен.
Она не отдает любовь взамен...
Она не идеальна, но божественна.
Все потому, что она просто ЖЕНЩИНА..
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
***
Так, жінкою судилося ходити:
Збирати квіти зоряних дібров…
Найперше – необмежено любити,
Образи проковтнувши знов і знов!
Здаватись сильною (слабкі підбори!),
І «три кути» тендітно по плечах…
Нести у світ лишень краси узори
І блиск щасливий вогником в очах.
Та обіймати, завжди обіймати!
І усміхатись: хай десь там болить!
Навіщо про ті болі комусь знати?
Сховати їх! Веселісьтю закрить!
Бо жінці так судилося ходити:
Втішати око чиєсь і любити!..
(28.1.12)
Та ще надія... Вже безглуздя!
Обтру́шений старий горіх...
І розум - невблаганна кузня,
Що загартовує на гріх! -
Ну що ж... Прощай! Мене немає!
Самотня тінь уздовж узбіч,
Останнім болем дотліває
Поміж упертих протиріч... -
Зневіра і відчай паралізують нашу волю...Та все ж,вони мінливі,як і будь-які інші емоційні прояви... Крик душі цей відвертий вірш...
Це я колись написала, от згадала біля тебе, дорога Лесю:
Тінь на землю паде,
Йде слідом за тобою,
Тінь, неначе мара, крок за кроком ходою,
Їй все мало було, вона щось чатувала,
Щось ділила між нас, щось четвертувала...
Я сміялася тихо, та не знала, що лиху,
Споглядала, як острах на счужілі слова,
Я не знала, що сльози цілувати не можна...
Я не знала, що долю обкрадаю сама...
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно... і до болю сумно... Обкрадаємо... Але інколи так важко сміятися печалям в очі... В житті - ще так сяк виходить, а поезія брехні не терпить...
********** Дякую, Світаночку, за те світло, що принесли в мою душу...
Багатоплановий вірш... І коментарі сподобались, значить байдужих нема і це радує...
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, дорогий М. І що читаєте коментарі- теж... До речі, теж люблюїх читати, коли цікаві... Розкриваються нові сутності, піднімаються сатинові шторочки...
****** Дякую Вам за дружнє плече в лавах поезії...
Мене нема...я плачу, плачу...
Все чорне, чорне і брудне.
Вмираю в хаті я, й на дачі,
Вмираю ранком, ніччю, днем...
І сонечко ніяк не сходить,
І кисню людячкам нема,
Картоплі не дають городи,
Погано все! погано. тьма! ))))
(підказка)
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
***
А хто сказав: що все погано?
Сьогодні так, а завтра ні...
Бо нині веселість безкарно,
А завтра - гірко у вині...
Щасливим бути - треба вміти!
А то - наука нелегка,
Коли уперто в"януть квіти
Вузлом букетним на руках...
********* Дякую за підказку, та не так то легко нею скористатися...
Хоча квітка таки оживилася від Вашого приходу... Дякую, що завітали...
Порадували Ви, Лесечко, Мольфара нині: вірш настроєвий, проте добре збудований, щирий. Парочку зауваг все ж маю:
1. Обтрушений старий горіх... - Старий обтрушений горіх... (тут наголос правильно лягає).
2.Притихла, певно, на морозі - пропустили дві коми.
3. Поміж морозного шитва - замість інеєвого
4.Самотня тінь уздовж узбіч
Останнім болем дотліває
Поміж упертих протиріч...- так буде правильно.
І наостанок фраза:
І розум - невблаганна кузня,
Що загартовує на гріх!
Тут йде викривлення понять, це щось типу "У здоровому тілі - здоровий дух" - повна маячня, спеціально підкинута з метою замінити правильні цінності на фальшиві. Так і тут - гартувати треба розум, душу, загалом польову форму - на добро, на духовний зріст. А на Гріх треба навпаки якось розгартовувати, чи що...
Тут ще тра подумати гарненько, спішити не варт!
Загалом - молодчина.
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо чесно, не знаю, чим я вже порадувала Мольфара, швидше Мольфар мене... Знову ж - дякую за зауваження: 2 і 4 пункт - виправляю вже, 2 - механічна помилка, 4 - не прийшло, що так просто і так вдало... Щодо 1 - не доберу і все, здається, наголоси там однаково лягають... А щодо 3 - не погоджуюсь абсолютно, бо вийде тавтологія... І чим власне не подобається "інеєве" - тому що не загальноприйняте?..)))
А щодо загартовування - то вже моя маленька невизначеність для розуміння кожного по своєму... Те, що треба - то одне, а те, що є - то інше... Можна закривати очі на те, що не зовсім подобається, але від того воно не перестане бути!...
********** і на останок: дорогий Мольфаре,дай Боже Вам снаги щоденно в дужі руки,
Щоб сили вдосталь було до творчості й науки!
ДЯКУЮ!!!