Дзвінкий вітер…
Шанобливий погляд.
Прокинувся..
Холодний ранок.
Він неминучий, як і вітер,
Що б’ється через простір у вікні.
Я може не побачу..
Неуважна,
Не помічу,
Тієї тіні,
Що змінила все моє життя.
Ти бачиш сонце?
Я також бачу.
А може це не сонце??
Це сліди..
Минуле…
Гірко згадую. Тебе.
Твої слова,
Твій погляд,
Думки…
Душа не відчуває тіла
А ти сказав,
Щоб я летіла!
А я летіла,
Вірила тобі…
Політ без крилів
Неможливий..
А в мене їх нема.
Ти кат..
Катуєш всі життєві мрії,
Чатуєш за вікном на них.
І може простір -
То не простір,
А вітер -
То не вітер?
Ні?
Я просто пишу те,
Що відчуваю.
Незрозумілий набір слів.
Та це не я –
Моя душа,
Що рветься в небо
Через простір у вікні…
