Хлопцям, що загинули в Афганістані
Твоїх слів музика пливла навстріч мені, бентежна, світла.
Клавіатурою крила торкалась трепетно душі.
А ніч вино тих слів пила, шарілась юнкою і квітла:
І шовковіла ковила, і спрагло пахли комиші.
Я камертоном був тоді, весь переповнений тобою.
"Навік у щасті і біді!" - вторив закоханим хрущем.
Немов у зоряній воді отам, за нашою вербою,
Купались мрії молоді під теплим лагідним дощем.
Нам так хотілось, щоб були принадні далі, хміль роботи.
Ще мліли ми від похвали, і світ звучав, немов орган.
Ще снилися шкільні бали, цілунки і якісь турботи,
А вже громи лихі гули: це в нашу долю йшов Афган.
Що не вернуся звідтіля, що вийдеш заміж за другого,
Що сина не мого назвеш моїм ім'ям - не знав тоді.
Іще не ціливсь, не стріляв - та вічний шлях озвавсь до Бога,
І відкривалася безмеж в стоячій стіксовій воді...
