Заблукаєш у полоні чужих вражень,не вирвишся з тенет сторонніх думок,кривавими краплями на устах застигатиме сон,в якому не буде ані відпочинку,ані спокою.Зітреш чорно-білі фотографії з привселюдних рекламних афіш, істеричними криками виженеш з серця дитинство... А що??? Нехай собі блукає в просторах іншого світу,в просторах інших правил.Нехай тікає куди хоче,тільки щоб не поверталося!Нехай живе десь на старих вокзлах,у брудних комуналках, в холодних церквах,в покинутих домівках.
А інакше,дитинство заплямує усі стіни серця рожевими фарбами,безсовісно оселиться там без дозволу і прописки,і брехатиме тобі про солодку вату зі смаком любові.Щодня поїтиме тебе надією.
Потім ти виростеш,вата зі смаком любові втратить свою уніікальність і перетвориться на порох,а солодкий смак надії перевтілиться у гіркий присмак полинового розпачу,гидотний запах болючого буревію.І стане холодно і страшно.І тоді ти тікатимеш якнайдалі,а вслід,гострими скляними шматками розбиватимуться дитячі мрії,і будуть різати твої чутливі руки,і хлине кров...Тоді ти,з кривавими сльозами на скронях, впадеш на узбіччі старої грубої душі,та всіма силами благатимеш долю повернути тобі заляпані рожевими фарбами стіни,солодку вату зі смаком любові та дитинство,яке ти уже встиг зненавидіти...
