Хочеться випити пляшку шампанського..ото так…згорла..як погані матюкливі баби, …і розбити ту йобану пляшку об голову«попроще». Хай буде попрощє і з діркою у черепушці.
Бо сука, боляче. Так боляче,що хочеться зв’язати магістраль вузлом і обов’язково опинитися в одній з тих машин, що полетять шкереберть у інший світ. Так боляче, що плакати немає сенсу і забракло сил…
Почуття регенерації не піддаються…особливо,якщо вони запаплюжені огидністю фізичних бажань, переплетених з тілом..де "живе" моє серце…
Дихати сил немає…
Пари немає…
Немає ознак…
Огидно…хочеться здерти з себе шкіру…бо відмити плями просто неможливо…неможливо…
Хочеться стерти силует свого існування в цьому світі.
Світ занадто жорстокий,та й я занадто наївна
Замало щирості в ньому…замало почуттів.
Серез мільйона світів вибирають неповторність простоти та прозорої тупості, банальних прикрас особистості.
Багатогранність нині вжопі…чи десь там, недалечко.
Світом править похітливість бачення реальності…бажання, жага..незрозуміла забрешена історія.
Брехати…так..треба іти в ногу з часом та світовими принципами.
Втрачати глузд від банального розуміння, пісяти окропом від дешевих буржуазних штучок, шо то повсюди.
Бути таким як мільйон. Може будуть кохати…чи то просто бачити в тобі розуміння.
Натягти на голову поліетиленовий пакет та слухати про чужі проблеми.
Бути сексуальною…
Бути крутою тьолкою, шо то має весь всесвіт.
Бути «зайчиком» і «котиком»
Глубина почуття…відчуття смаку життя по-своєму, заплутаність думок…творчість, що прагне бути окремою істотою…індивідуальність ритму, власний танок життя…
Все то під ковпак Чорнобильського реактору…
Назавжди…подалі…
Бути простою…
Бути прозорою…
Бути сьогодні…
Бути банально…
Бути у житті…всесвітньому житті, а не своєму власному.
Посміхатися.
Грати на балалайці..
Приймати кохання…
Спадати до додолу, втрачаючи свідомість…бо то так в серіалах.
От воно…майбутнє…
Таке?
Та нєєє…
Хуй!
Краще самотність ранків тазаходів сонця. Холодна постіль та засмажена до корки яєчня. Обплямоване від ран серце та не зафарбовані потоки сліз…ніж клонування.
Ховатися…бігти якомога далі.
І бути складною та безмежно закоханою у власний світ…що намальований своїми яскраво сірими фарбами.
