Порожньо в серці у моєму
Немає спраги до життя
Ніщо насправді не суттєво
І навкруги лише слова
Таке буває досить часто,
Я бачу світ цей через скло,
І намагаюся не впасти
З моста високого того.
Тримаю поручні міцніше.
Дивлюся в небо, закричу,
Мені нічого вже не треба
Заплющу очі і лечу…
Довкола ходять собі люди,
А я не бачу їх і все.
Їх так багато, вони всюди,
І на одне мені лице.
Одноманітність ця вбиває,
Я хочу вирватись туди,
Де хтось про душу пам’ятає
І прагне певної мети.
Там, де цінують особистість,
А не тенденції вітрин.
Перевіряють дух на міцність
І бачать, що ти за один.
В житті, нажаль, усе інакше
Порожні очі і слова.
Вони не думають як краще,
Не знають навіть, як бува…
