Що більш рутини – то менш людини
*
Я побачила час
неспокійний, як маятник в тиші.
Через мить на очах-
все зникало, ставало колишнім.
Щойно ворон кричав-
із берези струсив білий іній -
зник в минулому час,
перекреслений крилами ліній.
Те відлуння крила
в струнах пам’яті сни уже снить.
Тільки вічність трима
мить життя за тонесеньку нить.
Щось таке в тому є-
непідвладне і невідворотне...
Б’ється серце моє,
щоб не впасти в холодну безодню.
Дорога кожна мить,
у житті все далеко не просто...
Поспішаймо творить -
непідвладні стандартам і „гостам”.
Кожен має своє,
неповторне - і кредо, і вдачу.
Хтось до одуру п’є,
хтось заламує руки і плаче.
Хтось у плетиві пут,
інший-зір дістається –не оком.
Він увічнився тут,
доторкнувшись зорі ненароком.
Кожна мить на землі
дозріває глибинно й вагомо.
Чи наш день не змалів
від титанів до мізерних гномів?
Все залежить від нас –
ким були, нині є, і ким станем.
Аби час наш не гас –
дорожімо ним так, як востаннє.
Глибоко, змістовно! Повністю підтримую!
Нагадує мені слова з пісні Макаревича:
"Один мой друг - он стоил двух,
он ждать не привык,
был каждый день последним из дней!
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Що більш рутини – то менш людини" - досить цікава фраза, хоча з нею можна і не погодитися, адже і без рутини людина би не була людина, адже саме ця банальна рутина, буденність заставляє нас прагнути і тягнутися до кращого, вищого, духовного
це так, а сам вірш, звичайно, написаний на високому рівні
Яка висока філософія: кожне слово виважене, кожне слово заставляє озирнутись назад і переосмислити своє життя.Дякую за вірш, Оленко.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як же я хочу подякувати Вам за всі картинки, даровані мені, за оцінки і теплі слова. Та чи відчує це мій комп'ютер, чи знов не дасть цього мені зробити? На моїх відповідях Вам він завжди висне або відключається