Бог мене тобою покарав,
Бог мене нагородив тобою,
Скільки я від тебе знала болю,
Скільки радості мені ти дав…
Я у щасті свій тамую біль,
Я не знаю: солодко чи гірко.
Бо для мене ти холодна зірка
І ядро гаряче у мені.
Забагато бог мені поклав,
Я не годна скільки проковтнути,
Все простити і добром вернути,
Так любити, щоб не мати зла!
Забагато, забагато віх,
Снів, яким не стати вже майбутнім,
А зостатись подихом ледь чутним.
Я не годна поховати їх!
Вже немає гордості в душі,
І немає розуму у серця,
А лишились два прозорих скельця,
За якими сльози і вірші.
За якими так багато снів.
І не допитаєшся вже правди…
Господи, за що так покарав ти?
Господи, за що нагородив?
Бійся бажати справедливості, бо можеш її й отримати!.. Еге ж. Якщо судилося вже, мабуть було за що? Кожному покладена своя частка болю - це щоб ми ставали сильніші.
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Забагато бог мені поклав, Я не годна скільки проковтнути,- якось грубо "проковтнути".Вірш сподобався. Господи,за що так покарав ти?
Господи, за що нагородив? -в цих словах і біль, і радість. Гарно, Юля.
:give_rose
