Для чого ти фарбуєш очі?
Щоб було видно твої сльози?
Навіщо плачеш ти щоночі?
Чому в твоєму серці грози?
В кохання більше ти не віриш,
Картину щастя не малюєш…
Та й сама не розумієш
З якою ціллю ти існуєш.
Живеш маршрутом: дім – навчання.
І втратила своїх всіх друзів.
Всі задають тобі питання:
«Чому ти не в своєму крузі?»
Нікого ти не потребуєш,
Сама для себе жити здатна.
І слів кохання ти не чуєш:
Твоя любов вже не придатна.
Не ходиш з друзями гуляти,
Бо після пар – в бібліотеку.
Не хочеш часу марнувати
І вже не йдеш на дискотеку.
А там тебе чекають очі,
Які від тебе не відходять,
Яким снишся ти щоночі
І не відводять вони погляд.
А там тебе уста чекають,
Які багато так сказати
Хотіли, тільки як не знають,
І вони змушені мовчати…
Так, він тебе кохає
Так необачно й випадково
Коли тебе він зустрічає –
На серці радісно, святково.
Але, нажаль, ви не знайомі
І в цьому не твоя провина.
І почуття його чудові,
А твої – наполовину.
