Рука в руці. Однаковий стук сердець. Щасливі очі. Прогулянки по вулицях старовинного міста. Мовчазні розмови. Розуміння один одного з півслова. Дитяча безпосередність. Щирий сміх. Радість. Кохання. Чудові картинки малює уява в твоїй голові. Це ВАША історія, ВАША казка з обов'язковим хеппі-ендом. Точніше,без енду. Просто казка з щастям.
Згадуєш його очі. В них хочеться дивитись вічність. Але ж ні. Цього не може бути.
Його голос несе тебе в чарівний світ. Там нема нікого,крім вас двох. Все чудово. Але ж ні. Цього не може бути.
Його характер. Він,як і ти,постійний в своїй непостійності. Розуміє тебе в усьому. Але ж ні. Цього не може бути.
Навзаєм лише розмазана по щокам туш, вже холодний чай з солоним привкусом сліз і тихий крик "Кохаю...".
Тупі принципи. Хочетьс позбутись від ніх. Аж ні.
А все могло б бути.
Якби не була такою гордою.
Сраждаєш.
А сама навіть не підозрюєш,як часто він писав тобі "Я кохаю тебе...", а потім витирав і писав просте "Привіт,як справи?".
Принципи. Тупі принципи.
Нічого.
Доля не зла.
Вхідні повідомлення.
Одержано щойно.
Відправник: Він.
Серцебиття пришвидшилось,як і в нього в іншому кінці міста.
"Я кохаю тебе..."
Розмазана туш, вже холодний чай з солоним присмаком сліз. Тихий крик "Кохаю..."
Тільки є одна відмінність.
Тепер це все радість.
Відсутність принципів.
Доля не зла. Якщо ті,хто її творить,розумні.
