Там у далекому краю,
Де соловейко у гаю
Весни оспівує красу.
Сріблясту, вранішню росу
Збирають сонця промінці,
Щоб сон прогнати на лиці.
Зігрівши листя на гіллі,
Всміхнутись лагідно землі.
Вона ж прокинеться сумна,
Душа лишилася одна.
У серці радості нема,
Печаль-журба лише сама.
Тут Він, забувши про роки,
Торкнеться подумки щоки.
Розбудить смуток у душі,
Згадавши осені дощі.
Та час минає, день трива.
Зеленим килимом трава
Покрила луки та поля.
Босоніж бігає маля.
У білих сукнях на балу,
Зібрались яблуні в саду.
Лиш вітру подих, і до ніг
У танці пада диво сніг.
Рожево-ніжним конфетті,
Неначе мрії по житті,
Кружля у вальсі веснянім,
Пелюстки квітів вкриють дім.
Весна! Радіє все кругом,
Вона та Він жаль не разо′м.
Каштан запалює свічки,
І знову поруч їх думки…
Оценка поэта: 5 Саша, ооочень красиво, лирично.....словно во сне, приятном сне.......жаль только Вона та Він не разо′м.......когда такая красота вокруг и всё поёт о любви.
Олександр Ковальчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Весна - красавица! Понравилось! 
Спасибо! 
