Ти так любила слухати весну,
Весняний цвіт вплітаючи у коси.
І я читав Тебе таку одну,
Блискучу й чисту, мов ранкові роси.
Безмежний світ і слово, що іде,
Від серця, щоб розбудити чиїсь душі.
І місяць небом човником пливе,
У темну ніч нам освітити і моря і суші.
І наче в казці Мавка лісова,
Весну стрічає у вишитій сорочці.
Пророчі, золоті Твої слова,
Від матері знову передаються дочці.
І ясен Твій в Лучеську росте,
Вдивляючись у Любертові вежі.
Весною слово Твоє знову проросте,
Стираючи зневіри і неволі чорні межі.
І Україна знову розцвіте,
Як та калина усміхнеться сонцю.
Буде ще все у нас і грішне, і св'яте,
Та чи буде поет, потрібний серцю?
